ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ САМООЦІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Сторожук Наталя

Уманський державний педагогічний  університет імені Павла Тичини

Науковий керівник: к. п. н., доцент Побірченко О. М.

Утвердженням в освітній практиці України гуманістичних ідей, прав та свобод, норм життя суспільства, відкривають нові перспективи розвитку педагогічної науки та практики. Людина як гуманістичний ідеал сучасного суспільства, у центрі якого стоїть особистість з її інтересами та потребами відображають сучасні тенденції розвитку виховання молодого покоління.

Реалізація ідей гуманізму в освітньому середовищі нової української школи передбачає насамперед любов та повагу до людини та її гідності.

Відповідно до загальної мети освіти, проголошеної у Законі України «Про освіту», місією початкової школи є різнобічний розвиток особистості дитини відповідно до її вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей, формування в неї загальнокультурних і морально-етичних цінностей, ключових і предметних компетентностей, необхідних життєвих і соціальних навичок, що забезпечують її готовність до продовження навчання в основній школі, життя у демократичному суспільстві [3, с. 10]

Особистісно орієнтована модель освіти яка упроваджується в новій українській школі заснована на ідеології дитиноцентризму. Відтак, однією з актуальних ідей дитиноцентризму для нової української школи є – забезпечення свободи і права дитини в усіх проявах її діяльності, урахування її вікових та індивідуальних особливостей, забезпечення морально-психологічного комфорту дитини [3, с. 18].

Пріоритетного значення в розбудові нової школи набуває завдання формувати в учнів систему загальнолюдських цінностей – морально-етичних (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей) та соціально-політичних (свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури, патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність, відповідальність). У центрі освіти має перебувати виховання в учнів відповідальності за себе, за добробут нашої країни [3, с. 19].

З позиції гуманізму, кінцева мета виховання полягає у тому, щоб кожна людина могла бути повноцінним суб’єктом діяльності, пізнання та спілкування, бути вільною, самостійною істотою, відповідальною за себе та за все, що діється навкруги. Все це веде до висновку, що у процесі виховання, необхідно здійснити такі умови зовнішнього впливу на дитину, щоб її поведінка здійснювалась за власним бажанням, мотивувалась усвідомленим внутрішнім збуджувачем. Саме відсутність насилля, свобода вибору, доброта, повага сприяє розвитку такого внутрішнього регулятора зовнішніх дій та вчинків як совість. 

Совість – це усвідомлення і почуття моральної відповідальності  за свою поведінку перед самим собою, людьми, суспільством [6,  с. 1072]

Совість – це самосвідомість та почуття моральної відповідальності людини за свої вчинки перед суспільством та окремими людьми, моральна самооцінка особистості своїх вчинків та думок з точки зору норм загально людських цінностей, які є внутрішнім переконанням людини. 

Совість – це соціальна, конкретно-історична категорія, яка виникла внаслідок взаємовідносин між людьми у процесі історичного розвитку [2].

Совість – категорія етики, яка відображає моральну відповідальність людини перед самою собою; внутрішня потреба чинити справедливо; система моральних переконань особистості і одночасно здатність застосовувати ці переконання для самооцінки власної поведінки [4, 137].

В словнику української мови самооцінка трактується як – оцінка самого себе, своїх можливостей, якостей і місця серед людей [6,  с. 1023]

Як бачимо поняття «совість» та «самооцінка» взаємопов’язані.

Психологічна наука поняття «самооцінка» відносить до суб’єкта, який наділений якістю самосвідомості. Самооцінка може відбуватися як з боку різних суб’єктів (особи, соціальної групи, суспільства) так і мати різний діяльний зміст (політика, економіка, право, мораль, мистецтво, релігія). Загалом визначення самооцінки може бути застосоване до конкретної сфери діяльності людини. «Моральна самооцінка і є застосуванням загальної самооцінки до діяльності особи в системі етичних відносин. Моральна самооцінка – це форма вираження більш широкого поняття моральної самосвідомості, основними функціями якої є: пізнавальна, оціночна і регулятивна, кожна з яких заснована на прояві діяльності свідомості суб’єкта, а також усвідомлення ним етичних норм, цінностей, принципів, потреб та інтересів [7].

У словнику з етики моральна самооцінка характеризується як «етична оцінка своїх власних вчинків, моральних якостей, переконань, мотивів; один з проявів етичної самосвідомості й совісті особи» [5, c. 293–294]. Совість – не лише форма моральної самооцінки, але й моральна самооцінка є однією з її форм, оскільки совість виконує і низку інших функцій, наприклад, функцію самоконтролю. У процесі самооцінки індивід судить про свій вчинок ніби з боку, на підставі вимог суспільства. 

В педагогічному та акмеологічному словниках «самооцінка це – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей» [1; 4]. Самооцінка може бути актуальною (як особистість бачить та оцінює себе в теперішньому часі), ретроспективною (як особистість бачить та оцінює себе по відношенню до попередніх етапів життя), Ідеальною (як, з точки зору людини, її оцінює оточення) [4, с. 133]. Зокрема, за результатами акмеологічних досліджень в осіб з акме рівень самооцінки падає, так як професіонали найвищого рівня здебільшого порівнюють свої досягнення не з досягненнями оточуючих, а з безмежною складністю оточуючого світу, з позиції найвищих вимог до себе та своєї професії [1, с. 115].

Слід зауважити, що моральна самооцінка особистості на елементарному рівні характеризується такими поняттями як сором і ганьба. Вони часто ототожнюються, хоча за змістом вони не однакові.

Відповідно наукових досліджень моральна самооцінка виявляється не лише в процесі розвитку суспільства, а і в процесі індивідуального становлення індивіда. На початковому рівні вона виражається у вигляді позитивних і негативних емоцій та почуттів. Сором, наприклад, на даному етапі характеризують як одну з головних форм вираження моральної самооцінки (поряд зі страхом суспільної ганьби, ніяковінням, збентеженням та ін.). Пізніше, на вищому рівні розвитку основна роль у моральній самооцінці переходить до совісті, розкаяння й ін.. 

Також, дослідження вказують на те, що для початкового рівня становлення моральної самооцінки у дитини характерним моментом є наявність безпосередньо емоційного ставлення, яке пов’язане з конкретно-образним мисленням. На цьому рівні самооцінка відсутня як така. Згодом виникає самооцінка в початковій, недиференційованій формі. Наступний етап характеризується формуванням первинних моральних уявлень дитини під впливом батьків. У цей період у неї (дитини) формується первинна індивідуальна моральна самооцінка, яка виражається у почутті сорому. Переважна більшість дослідників пов’язують виникнення даного почуття у дитини із засвоєнням перших етичних норм. Наприклад, почуття сорому спершу не має яскраво вираженого статевого характеру, і своєї оголеності дитина не соромиться. Лише під впливом оціночних суджень дорослих її в подальшому охоплює почуття сорому. Відповідно до розвитку у дитини свідомості і мислення муки совісті виникають пізніше за почуття. Загалом виникнення совісті пов’язане з формуванням світогляду, наявністю системи моральних переконань. Слід наголосити на тому, що сором не є вродженою якістю у людини. На початку життя дитини моральна самооцінка відсутня, вона виникнути не може без впливу дорослих. Моральна самооцінка починає формуватися приблизно з трьох років. Прояви совісті у дитини з’являються з 6–7 років, в час, коли починає формуватися самосвідомість, коли опановуються перші етичні уявлення і поняття, формується здатність застосовувати їх до самої себе. Моральні почуття формуються на основі вроджених емоцій страху, гніву, симпатії та ін. Виникнення почуття сорому означає початок формування індивідуальної моральної самооцінки. Почуття сорому заклало основу власне моральної регуляції взаємин між людьми і виділення індивідуальної самооцінки з колективної. Почуття сорому виражається у зміні кольору шкіри (почервоніння, кров’яного тиску та ін.). Почуття сорому виражало низьку форму негативного, осудного морального почуття, виникнення якого пов’язане з початком справді людських відносин у суспільстві. 

Сором та совість позитивно сприяють розвитку почуття приналежності до соціуму, автономії та самостійності. Сором і совість допомагають індивіду віднайти моральну ідентичність, яка поєднує його з суспільством.

Хибною є думка, що сором і муки совість – це почуття слабких. Навпаки, це почуття морально здорових людей. Ними повинна бути наділена кожна особистість. Якщо вони надмірні, вони паралізують і пригнічують особу, якщо помірні – стають внутрішніми орієнтирами у взаєминах з людьми. Не варто ними нехтувати, інакше людина не здатна буде жити у суспільстві собі подібних [7, с. 105].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акмеологический словарь / под общ. ред. А. А. Деркача. М.: Изд-во РАГС, 2006. 161 с.

2. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. 206 с.

3. Коджаспирова Г. М., Коджаспиров А. Ю. Педагогический словарь: для студ. высш. и сред. пед.учеб. заведений. М.: издательский центр «Академия», 2003. 176 с.

4. Словарь по этике /под ред. И. С. Кона. 4-е изд. М.: Политиздат, 1981. 430 с.

5. Словник української мови / кер.  В. В. Німчук та ін.. / відп. ред. В. В. Жаворонок. К.: ВЦ «Просвіта», 2012. 1320 с.

6. Турчин М. Моральна самооцінка як основа самосвідомості та самоідентичності особистості. Наукові записки. Серія «Філософія». Випуск 13. 

URL: file:///C:/Users/User/Downloads/Nznuoafs_2013_13_21.pdf

 

Please publish modules in offcanvas position.