УСНЕ І ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ ЯК ФОРМИ МОВИ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Шендерук Іван

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.

Українська літературна мова має дві форми свого вияву: усну і писемну. Як усна, так і писемна форми мови є засобом спілкування людей. Терміни «усне мовлення» й «писемне мовлення» на¬лежать до найуживаніших у лінгвістиці. Ці форми мови ще називають різновидами мови (усний і писемний різновиди літературної мови й мовлення). Усне мовлення є виявом того, що існує в усній мові, а писемне мовлення − це реалізація і вияв мови писемної. 

У лінгвістиці усне і писемне мовлення розглядаються як два способи існування мовлення, які взаємозв’язані з двома формами реального функціонування національної літературної мови – усною і писемною. Основи теорії усного й писемного мовлення ще в 20−30-ті роки XIX ст. виклав В. фон Гумбольдт. Вчений вважав, що «передусім потрібно вивчати живі мови в їх усній формі», бо «живе мовлення − це перший і справжній стан мови», що «…мова живе в мовленні, а не в словниках і граматиках». Звісно, в них мова певним чином тільки фіксується і зберігається. На думку вченого, «писемність робить живу мову непоруш¬ною, зберігаючи її у вигляді мумії», «писемне мовлення передбачає відтворення його живим словом». 

Усне і писемне мовлення – форми мовленнєвої діяльності, які виконують репрезентативну і прагматичну функції й забезпечують формування мовної, мовленнєвої і комунікативної компетентності особистості. Оскільки кожна з форм має свої особливості, які зумовлюють їх існування в комунікації, то усне і писемне мовлення розглядаються вченими як окремі види комунікативної діяльності, що відрізняються мотивами сприймання, розуміння і породження, функціями, сферами використання, умовами, в яких відбуваються комунікативні процеси, ситуацією комунікації тощо. 

Усне мовлення і писемне мовлення розрізняються:

- матеріально, фізично. Вони представлені неодна¬ковою матерією: усне мовлення − фонемами, звуками, інтонацією, а писемне мовлення втілюється в графіч¬них (писаних, друкованих) знаках, переважно в літе¬рах, ієрогліфах тощо;

- інструментально. Ці форми мовлення мають не¬однаковий спосіб породження, вияву: одиниці усного мовлення (звуки, слова тощо) утворюються органами мовлення людини, артикулюються, вимовляються, а одиниці писемного мовлення − це записані, надрукова¬ні (літери, розділові знаки) графічні знаки;

- способом сприймання. Усі явища, елементи ус¬ного мовлення сприймаються на слух і становлять акустичні (слухові) одиниці, а явища писемного мов¬лення (літери, розділові знаки) сприймаються зором і є оптичними (зримими), спостережуваними мовними одиницями;

- сферою застосування і виконуваною функцією. Вони часто служать неоднаковій спілкувальній меті і використовуються по-різному: в одній ситуації − усно, в інших − доцільно або можна висловитись тільки пи¬семно;

- виявом позамовних засобів спілкування. Жести й міміка в усному і писемному мовленні виявляються по-різному. В усному обміні думками ці засоби діють безпосередньо і сприймаються зором чи на слух у момент їх творення, у своєму природному вияві, а в писемному мовленні вони передаються і сприймаються опосередко-вано (їх описують), а не в своїй натуральній і первісній формі;

- варіативністю (варіантністю) мовних одиниць. Усне мовлення, реалізуючись у найрізноманітніших ви¬явах інтонації, супроводжуючись міміко-жестикуляційними елементами, формами, порівняно з писемним має значно більшу варіативність значеннєвого і стиліс¬тичного вияву: будь-яке речення чи функціональний замінник речення можна реалізувати в безлічі інтона¬ційних варіантів;

- темпом, тобто швидкістю вимовляння слів у мов¬леннєвому потоці;

- організованістю, продуманістю. Усне мовлення, навіть будучи літературним, менш організоване струк¬турно, стилістично, вільніше в доборі мовних засобів, ніж писемне. Це пояснюється технікою, ха¬рактером вияву обох форм мовлення;

- способом і засобом спілкування. Усне мовлення є здебільшого способом і засобом безпосереднього, прямо¬го спілкування між наявними співрозмовниками або по телефону, радіо і телебаченню, а писемне мовлення − це здебільшого спілкування між тими, хто роз’єднаний і простором, і часом;

- формою викладу. Писемне мовлення найчастіше монологічне, здебільшого не передбачає негайного ре¬агування, зворотної інформації. Діалог у писемній формі зазвичай створюється за відсутності його учас¬ників (персонажів, дійових осіб) і лише зрідка з метою прямого спілкування (обмін записками, скажімо, на зборах та ін.). В усному мовленні мовець і слухач взаємодіють здебільшого синхронно (одночасно).

Усне мовлення – це найважливіша форма існування мови як засобу комунікації; воно має багатогранну структурну і комунікативну специфіку, свої особливості порівняно з писемним мовленням, функціонує в багатьох різновидах у всіх сферах нашого життя. Цей вид мовлення передбачає слухове сприймання певної інформації. За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо між людьми. В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності. Усна форма мови, зумовлена безпосередністю, реальністю живого спілкування, є єдиною формою існування розмовної мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бадер В. Розвиток усного і писемного мовлення молодших школярів. – К. : АПН, 2000. – 457 с.

2. Вашуленко М. Методика навчання української мови в початковій школі: навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За наук. ред. М.С.Вашуленка. – К.: Літера ЛТД, 2010. – 364 с. 

 

Please publish modules in offcanvas position.