Щербан Марія,
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Форостюк Т. В.
Розвиток зв’язного мовлення – провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Ось як про це сказано в Пояснювальній записці до Програми з української мови: «Мовленнєва змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватись мовою як засобом спілкування, пізнавання, впливу».
Одне з найголовніших завдань школи, зокрема її початкової ланки – навчити школярів змістовно, граматично правильно і стилістично вправно висловлювати думки в усній та писемній формах [6].
У роботі з розвитку мовлення учнів повинна бути певна система, від того залежатиме її успіх і наслідки. В ній велике значення має послідовність навчання: спочатку учні аналізують і засвоюють зразки різних творів, потім ведеться робота за аналогією цих зразків і, нарешті, самостійна творчість учнів.
У методиці з розвитку мовлення учнів особливе значення має аналіз і засвоєння зразків, що їх дає вчитель. Не досить пояснити, розказати учням, як робити, треба показати відповідний зразок, проаналізувати його, домогтись засвоєння дітьми [3].
Якщо учень усвідомить, що кожне слово має своє певне значення, то він точно зможе відтворювати свої думки і вибирати найбільш влучні. Неправильне вживання слова, нерозуміння його значення часто зумовлене об’єктивними причинами: знає предмет або явище під іншою назвою (лелека – чорногуз, завірюха – хуртовина), не ознайомлений із близькими за значеннями словами (синонімами), не володіє поняттям багатозначності [4].
Важливим кроком для вирішення цієї проблеми є пошук ефективних способів пояснення незрозумілих слів та добір дидактичного матеріалу.
Аналіз змісту навчальної програми з навчання грамоти показує, що в ній передбачається розвиток усного мовлення першокласників (уміння слухати-розуміти усні висловлення, говорити та писати), формування елементарних аналітико-синтетичних умінь у роботі над текстом, реченням і словом. Практичне ж навчання усного мовлення учнів 1 класу відбувається з першого дня їх перебування у школі. У зв’язку з цим розвиток мовлення розглядається як провідний принцип, що пронизує й об’єднує всi без винятку сторони мовленнєвої діяльності учнів.
Відсутність сформованих мовленнєвих навичок не дозволяє школярам вільно оперувати мовними засобами для продукування зв’язних висловлювань, тобто не створює умов для розвитку вмінь мовленнєвої діяльності, а тому організація процесу розвитку мовлення в період навчання грамоти наштовхується на низку нерозв’язаних проблем.
Перша проблема полягає в недостатній комунікативній спрямованості процесу мовленнєвого розвитку першокласників. Традиційна методика здебільшого спрямована на формування уявлень та нагромадження знань. У науковій та методичній літературі приділено недостатню увагу питанням мовленнєвого спілкування, створенню мовленнєвих ситуацій. Відсутність усвідомленої мотивації мовленнєвої діяльності, імітаційний характер мовленнєвих вправ не спонукає першокласників до створення висловлювань.
Друга проблема – відсутність систематичності та цілеспрямованості мовленнєвого розвитку. Наявні навчально-методичні комплекти не створюють умов для взаємопов’язаної та взаємодоповнюючої роботи в усіх напрямах розвитку мовлення на кожному уроці навчання грамоти. Як наслідок, у дітей не закладаються початкові уявлення про мову як єдину сукупність мовних знаків, про мовлення як процес висловлювання своїх думок у фонетично, лексично і граматично правильній формі [5].
Сьогоденна шкільна практика вимагає вдосконалення методики та методичного забезпечення процесу розвитку мовлення в період навчання.
Програма початкової школи ставить перед нами нову мету вивчення пропедевтичного курсу української мови, яка полягає у формуванні комунікативної, читацької та інших ключових компетентностей, розвитку особистості здобувачів освіти засобами різних видів мовленнєвої діяльності. А комплекс знань з мовознавчої науки слід вивчати в такому обсязі, який є необхідним для розвитку комунікативних умінь учнів молодших класів [2].
Інноваційне навчання – це зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна та освітня діяльність, яка ґрунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості [7].
Динаміка сучасного розвитку людства приводить до висновків, що навчальний заклад, педагогічний колектив, педагог, що ігнорує у своїй діяльності інноваційний підхід до навчання та виховання, не тільки відставатимуть від розвитку суспільства, його тенденцій та цінностей, а й сприятимуть формуванню особистості, покоління в цілому, заздалегідь не підготовлених до сучасних інтелектуальних, духовних, соціальних надбань. Педагог із закоренілою позицією, який не звертає уваги на стрімкий розвиток освіти та науки, байдужий до засвоєння та адаптації у своїй педагогічній діяльності нового, сучасного підходу, формуватиме подібне ставлення і у своїх вихованців, з яких мало хто зможе стати успішною людиною.
Зважаючи на сьогодення, з огляду на сучасні реалії життя, вчитель має застосовувати в організації навчального процесу нові методи та прийоми подачі інформації дітям. Адже мозок дитини, налаштований на отримання знань у формі гри та ігрової діяльності. Саме в цьому і виявляється майстерність та готовність педагога до саморозвитку та інноватики.
Відомо, що кожен учень має свій рівень розвитку, та по-різному засвоює нові знання й інформацію. Раніше вчителі не застосовували індивідуальний підхід до кожного учня. Тепер же, з використанням інноваційних методів і прийомів, вони отримали можливість навчати та виховувати дітей таким чином, щоб задовольнити індивідуальні потреби кожного учня.
Також, дуже важливо, організувати навчальний процес так, щоб діти активно, з цікавістю і захопленням працювали на уроці. Щоб педагог бачив результат своєї діяльності і міг його оцінити.
Саме тут на допомогу вчителю у вирішенні освітніх завдань приходить поєднання сучасних інноваційних технологій з традиційними методами навчання. Доцільно на уроці в початковій школі використовувати один-два інноваційних методи, а не цілі комплекси. Адже перевантаження уроку приведе до втрати цінності вивченого матеріалу та перезбудження дітей.
У початковій школі на уроках української мови доцільно використовувати такі інноваційні методи навчання:
- «Авторське крісло»,
- «Мікрофон»,
- «Робота в парах»,
- «Міні ажурна пилка»,
- «Мозковий штурм» та інші.
Застосування цих технологій на уроках розвитку мови дає змогу учням:
- опанувати навчальний матеріал, підходити творчо, вміти аналізувати його;
- вчитися поважати думку інших людей та вислуховувати її;
- збагачувати власний пізнавальний досвід, моделюючи і розв’язуючи пізнавальні та життєві та ситуації;
- учитися будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу, знаходити спільне розв’язання проблеми;
- розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт;
- вчитися бачити та відчувати красу рідної мови, вільно володіти як усним, так і писемним мовленням.
Отже, щоб досягти високого результату, вчителю потрібно планувати, розробляти та проводити уроки так, щоб кожен учень на уроці говорив, висловлював свою думку не боячись сторонніх засуджень, а не був стороннім мовчазним спостерігачем. Тому варто проводити нетрадиційні уроки з використанням інноваційних технологій [1].
Велика різноманітність сучасних інноваційних педагогічних технологій вимагає від вчителів уваги та відповідної підготовки до їх вибору та використання у навчально-виховному процесі початкової школи. Така навчальна діяльність буде під силу тільки творчому та прогресивному педагогу, який буде здатен до саморозвитку та зможе застосувати набуті знання у нестандартних ситуаціях.
Список використаних джерел
1. Голюк О. А. Теоретико-методологічні засади формування діалогічної культури в майбутніх вчителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін. Вісник Глухівського державного педагогічного університету. Педагогічні науки. Випуск 13. Глухів: ГДПУ. 2009. С.244-252.
2. Державний стандарт початкової освіти. Типові освітні програми для закладів загальної середньої освіти: 1-2 класи. –К. : ТД «ОСВІТА-ЦЕНТР+». 2018. С. 92-121.
3. Кротевич Є. В. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Освіта. 1999. 360 с.
4. Орап М. О. Комплексні вправи для розвитку мовлення в період навчання грамоти. Початкова школа. 1997. №12. С. 25-30.
5. Притулик Н. Формування умінь українського комунікативного мовлення першокласників в умовах російсько-української двомовності. Початкова школа. 2004. №6. С.12-15.
6. Програми середньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. Київ: Освіта,
2018. 346 с.
7. Химинець В. В. Інновації в початковій школі. Тернопіль: Мандрівець, 2012. 312 с.