Карпенко Марина,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., професор Коберник Г. І.
Однією з провідних ідей реформування загальної середньої освіти, важливим напрямом оновлення навчального процесу в загальноосвітній школі визначається компетентнісний підхід, який вбачається насамперед у глибокому аналізі Державних стандартів та навчальних програм з метою виокремлення ключових компетенцій, що дасть можливість визначити процедуру у відборі тих знань і умінь, які є найбільш суттєвими для формування ціннісних орієнтацій і будуть потрібні в житті для оволодіння високим рівнем функціональної грамотності школярами.
Компетентність у визначеній галузі - це поєднання відповідних знань, досвіду і здібностей, що дають змогу обгрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній. Компетентісний підхід на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях. Відповідно до теми нашого дослідження, ми зупинемося на одному з видів компетентності особистості – життєвій.
Науковці А. Куракін, А. Мудрик, Л. Новікова розглядають життєву компетентність як якість особистості, що формується під час міжособистісної взаємодії, спілкування без якого неможливе її становлення [4]. Дж. Оулмен ставить ефективність процесу формування життєвої компетентності в залежність від типу інституту соціалізації, який спрямовує свою дію на особистість [6].
Індивідуальний підхід до життєвої компетентності особистості не вичерпується адаптацією до соціального середовища. Його прихильники (І. Єрмаков, Л. Рувинський, В. Шепель) підкреслюють, що в основі опанування життєвої компетентності лежить творча самореалізація особистості, розробка і здійснення нею життєвих сценаріїв [3].
Дослідники І. Бех, В. Ляшенко, Т. Поніманська розглядають становлення життєвої компетентності як процес засвоєння моральних норм, духовних цінностей, стереотипів, вироблених суспільством, у результаті чого формується система внутрішніх регуляторів, морально-ціннісне ставлення до життя [5, с.9].
Представники соціокультурного підходу процес становлення життєвої компетентності розглядають як трансляцію культурних надбань людства, передачу соціального досвіду від покоління до покоління (І. Зязюн, О. Кононко, О. Савченко, І. Ящук). При цьому відзначають стихійний вплив середовища і необхідність спеціально організованого навчально-виховного впливу [1; 6].
Аналізуючи означені дослідження, у структурі життєвої компетентності ми на перше місце ставимо соціальну та комунікативну компетентність. Адже майбутнє дитини значною мірою залежить від того, як вона зможе адаптуватися до соціального середовища, коли поряд не буде дорослого, готового прийти на допомогу.
Дослідниця Т. Поніманська розглядає соціальну компетентність дитини як відкритість до світу людей, навички соціальної поведінки, готовність до сприймання соціальної інформації, бажання пізнати людей і робити добрі вчинки [5]. Тлумачний словник подає поняття комунікації як повідомлення або передачу за допомогою мови якогось змісту, наявного в думці; спілкування [2, с. 114]
Список використаних джерел
1 Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук. метод. посібник / Наук. ред. О. Кононко. – К.: Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2003. – 243 с.
2. Короткий тлумачний словник української мови. Уклад.: Д. Г. Гринчишин, Л. Л. Гумецька, В. Л. Карпова та інші; Відп. ред. Л. Л. Гумецька. – К.: Рад. школа, 1978 – 296 с.
3. Лутай В. С. Філософія сучасної освіти: Навч. Посібник / В. Т. Лутай. – К.: Магістр, 1996. – 256 с.
4. Новий тлумачний словник української мови: У трьох томах. Укладачі: В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – Т.2. – К.: Видавництво "АКОНІТ", 2005. – 875 с.
5. Поніманська Т. І. Основи дошкільної педагогіки: Навч. Посібник / Т. І. Поніманська. – К.: Абрис, 1998. – 448 с.
6. Ящук І. П. Формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл України: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.07 /І. П. Ящук / Інститут проблем виховання АПН України. – К., 2001. – 215 С..