Тоток Олена
Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
Науковий керівник: канд.філол.наук, доцент Комарівська Н. О.
На сучасному етапі розвитку освіти питання комунікативно-мовленнєвої діяльності молодших школярів залишаються предметом дослідження в галузях педагогіки, психології, соціо- і психолінгвістики.
До проблеми мовлення зверталися Л. С. Виготський, О. О. Леонтьєв (теорія мовленнєвої діяльності), П. А. Гальперін (теорія поетапного формування розумових дій), В. Л. Скалкін, Г. А. Рубінштейн, Є. І. Пассов (навчально-мовленнєві ситуації), І. О. Зимня (особистісно-діяльнісний підхід до навчання, аналіз видів мовленнєвої діяльності), Н. І. Жинкін, Д. Б. Ельконін, І. Е. Синиця, М. Н. Феофанов (психологія розвитку мовлення), Б. Г. Ананьев, Т. Г. Єгоров, А. А. Бодальов (психологія навчання письма, оволодіння читанням, сприймання мовлення), О. Р. Лурія (взаємозв’язок «мовлення – мислення»), Б. Ф. Баєв, Н. О. Головань, Б. А. Іллюк (психологія зв’язного мовлення), А. К. Маркова (засвоєння мови як засобу комунікації, дослідження мов¬лення дітей різних вікових категорій).
При визначенні мовленнєвої діяльності психолінгвісти виходять насамперед з наявності універсальних компонентів, що підкреслюють видовий характер мовленнєвої діяльності як родового поняття, а саме: психологічні механізми діяльності; потреба – мотив, мета діяльності; структурна організація; предметний зміст; продукт діяльності.
Розуміння поняття «мовленнєві уміння» спирається на чотирифазову структуру мовленнєвої діяльності (за О. О. Леонтьєвим). Їх суть і теоретичні основи формування відображено в працях М. Т. Баранова, Л. О. Варзацької, М. С. Вашуленка, І. П. Гудзик, Я. П. Кодлюк, Т. О. Ладиженської, О. Н. Хорошковської та ін. До мовленнєвих умінь учені відносять уміння слухати, говорити, читати, писати.
Онтогенез мовленнєвих умінь і навичок пере¬важно розглядається як найскладніша взаємодія, по-перше, процесу спілкування дорослих та дитини, що поетапно розвивається; по-друге, процесу розвитку предметної і пізнавальної діяльності дитини; по-третє, як результат асоціативно-смислової взаємодії мовних засобів, що є в розпорядженні дитини, а також наслідків функціонування цих засобів – способу використання мови для цілей пізнання, спілкування й ментально-інтелектуального та духовного становлення дитини [5, 131].
Як показує аналіз досліджуваної проблеми, комунікативно-мовленнєві вміння як об’єкт вивчення являють собою складні психофізіологічні та інформаційно-діяльнісні явища. Зіставлення різних точок зору дозволяє зробити узагальнення: комунікативно-мовленнєві вміння – це здатність мовця забезпечити правильне застосування словесних і невербальних засобів з метою ефективної взаємодії з учасниками акту спілкування.
Побудова методичної системи формування мовленнєвих умінь має ґрунтуватись на комунікативно-діяльнісному підході до розвитку мовлення молодших школярів, що підкреслюється в працях провідних науковців та в змісті державних стандартів сучасної системи освіти.
Так, дослідники підкреслюють важливість принципу комунікативної діяльності та творчої активності, що передбачає спрямованість на формування умінь в усіх видах комунікативної діяльності й спосіб їх формування в самій мовленнєвій діяльності. Цей принцип вимагає такої організації навчання, за якої досягається максимальна комунікативно-мовленнєва активність особистості й максимальне залучення суб’єкта в мовленнєву діяльність.
Активна мовленнєва діяльність, що веде до ефективного інтелектуально-мовленнєвого розвитку, може бути організована, якщо навчання проходить у спілкуванні.
Функція спілкування є найважливішою функцією мовлення. Спілкуючись із дорослими та однолітками, дитина використовує ситуативну, контекстну і пояснювальну форми мовлення [6, 68]. У побутовому спілкуванні переважає ситуативне мовлення, залежно від характеру й форми комунікації. У молодшому шкільному віці формується пояснювальна форма мовлення – роздуми, пояснення способу дії, констатація і т.д.
Серед характеристик людини, здатної вирішувати життєві проблеми, обов’язково називають уміння спілкуватися: адекватно оцінити ситуацію й обрати стратегію спілкування, вислухати, зрозуміти співрозмовника, переконливо сформулювати свою думку, проаналізувати аргументи іншого й прийняти ті із них, що достатньо обґрунтовані та ін.
Молодші школярі під керівництвом учителя мають усвідомити, що мовленнєва діяльність має двобічний характер – сприймання й усвідомлення сказаного іншими та створення власних висловлювань, важливо розвивати в них уміння співпрацювати, спілкуватись в різних ситуаціях.
Серед педагогічних умов, які впливають на розвиток комунікативних умінь та навички спілкування молодших школярів важливими є:
- створення розвивального позитивного мовленнєвого середовища;
- взаємопов’язане навчання всім видам мовленнєвої діяльності;
- комунікативно-ситуативний підхід до формування культури мовленнєвого спілкування, вдосконалення діалогічного мовлення;
- поєднання індивідуальної та колективної форм навчальної діяльності школярів (парна та групова робота) з метою розвитку вміння працювати самостійно та в колективі, що значно розширює коло спілкування;
- використання парної та групової роботи учнів, інтерактивних методів та прийомів, інтегрованих та інших нетрадиційних уроків, що дозволяють вдосконалювати комунікативні вміння.
Таким чином, у молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, культури мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне, творче мислення. Саме початкова школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси й мудрості живого слова, його значущості у житті людини. комунікативно-мовленнєвий розвиток дитини характеризує зміни її особистісних відносин з навколишнім світом.
Список використаних джерел:
1. Варзацька Л. Особистісно зорієнтована модель мовленнєвого розвитку особистості / Л. Варзацька // Українська мова і література в школі. – 2007. – № 2. – С. 13–18.
2. Колеснік К. Вплив колективної творчої діяльності на розвиток мовленнєвої компетентності молодших школярів / К.Колеснік // Наукові записки: Збірник матеріалів науково-практичної конференції викладачів і студентів інституту педагогіки і психології. – Вип.8: У 2- х частинах. – Ч. 1. – Вінниця : ВДПУ ім.М. Коцюбинського, 2010. – С. 103–105.
3. Комарівська Н. Формування культури мовленнєвої поведінки молодших школярів на уроках рідної мови / Н. Комарівська // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Педагогіка і психологія: Збірник наукових праць. – Вип. 43 / Редкол. : В. І. Шахов (голова) та ін. – Вінниця: ТОВ Нілан ЛТД, 2015. – С. 43–47.
4. Лапшина І.М. Виховання інформаційної культури молодших школярів як складової комунікативної компетентності // Актуальні проблеми дошкільної та початкової освіти в контексті європейських освітніх стратегій : зб. матеріалів наук.-практ. конфер. викладачів і студентів інституту педагогіки, психології і мистецтв. – Вінниця, 2012. – С.164–168.
5. Леонтьев А. А. Язык. Речь. Речевая деятельность / А. А. Леонтьев. – М. : Просвещение, 1969. – 241с.
6. Речь. Речь. Речь: Книга для учителя / Под ред. Т. А. Ладыженской. – М. : Педагогика, 1990. – 336 с.