ФОРМУВАННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ У ПОЗАУРОЧНІЙ РОБОТІ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Алла Величко,

магістранта факультету початкової освіти

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,

Україна

Сучасна екологічна криза актуалізує проблему утвердження у свідомості молодого покоління дбайливої позиції щодо довкілля. Тому пріоритетним напрямом діяльності закладів освіти має бути виховання ціннісного ставлення до природи, розвиток уміння приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища. Особливе місце в системі неперервної екологічної освіти належить початковій школі, оскільки саме цей період у житті дітей особливо сприятливий для формування позитивних установок на взаємодію з природою. 

Проблема виховання дітей засобами природи досить широко представлена в історії педагогічної думки. Гуманістичні підходи до організації взаємодії дітей із довкіллям висвітлені у працях Ж.-Ж. Руссо, Я. Коменського, Г. Сковороди, А. Дістервега, Й. Песталоцці, К. Ушинського, С. Русової, А. Макаренка, В. Сухомлинського та ін.

Сучасні психолого-педагогічні аспекти взаємодії особистості та природи в контексті формування ставлення до навколишнього середовища висвітлені в дослідженнях А. Ананьєва, І. Беха, Л. Божович, Л. Виготського, С. Дерябо, О. Запорожця, О. Киричука, Г. Костюка, В. М’ясищева, В. Роменця, С. Рубінштейна, В. Ясвіна та ін.

В умовах екологічної кризи не можна уявити повноцінного освітнього процесу у школі без повноцінного екологічного виховання та освіти. Пропаганда екологічних знань, насамперед, має пробуджувати тривогу щодо екологічної кризи і руйнувати небезпечний психологічний механізм звикання до неї. Вихованців потрібно переконати у необхідності дбайливого ставлення до природи, яке інтегрує почуття, знання, екологічно доцільні вчинки. Лише сплав знань і переконань народжують правильну ціннісну позицію щодо природи та переходять у відповідну поведінкову програму. Дбайливість – особистісна якість, результат чітких світоглядних уявлень про навколишній світ і роль людини в ньому.

Виховання дітей засобами природи завжди було у центрі уваги педагогічної думки. Незаперечною істиною для кожного педагога було визнання творчого потенціалу природи. Спілкування з нею – невичерпне джерело розвитку духовних і фізичних сил людини. Класична педагогіка ніколи не відділяла життя і діяльність дітей від природи, вчила розумно, цілеспрямовано пізнавати і відчувати її доцільність і красу. На думку видатних педагогів, саме у природі дитина гартує розумові сили, отримує перші уроки любові до рідного краю.

Спілкування з природою, на думку В. Сухомлинського, – засіб формування високих моральних якостей. Краса природи, вважав педагог, – це кров і плоть людяності, добрих почуттів, сердечного ставлення до світу. Дійсно, краса природи надихає дітей творити добро, захищати її, допомагати дорослим розв’язувати важливі проблеми екології.

Вивчаючи проблему формування дбайливого ставлення до природи, В. Сухомлинський поглибив пошуки ефективних засобів і методів виховання, збагатив організаційні форми природоохоронної діяльності школярів. Цю проблему педагог вивчав з позиції єдності трудового, морального, естетичного виховання. На його думку, природоохоронне навчання і виховання – це не ще один компонент у роботі школи, а його структурна основа, до того ж прекрасно розроблена [2, с. 550].

Нова парадигма освіти одним із пріоритетних визначає напрям екологічної освіти та виховання, де особливе значення має розвиток емоційно-ціннісної сфери особистості. У контексті останнього, як зазначає Г. Тарасенко, процес екологічного виховання являє собою специфічний діалог, полісуб’єктну, особистісно-розвивальну інтеграцію, в процесі якої відбувається обмін не лише інформацією про природу, а й емоціями, почуттями, духовними цінностями й поведінковими актами [3, с. 86]. 

Особистість має розуміти природу як певну цінність, без цього будь-яке виявлення діяльності набуває прагматично-утилітарного характеру. За таких умов педагогічний процес з усіма його технологіями зводиться нанівець, втрачає свою ефективність. Першочергове завдання екологічної освіти – включення в орієнтири екологічного виховання ціннісного освоєння природи. 

Таким чином, екологічна криза вимагає зосередження зусиль педагогів на реалізації завдань екологічної освіти та виховання, формування основ природокористування. У цьому зв’язку формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи є одним із першочергових питань, від успішного розв’язання якого залежить успіх у справі виховання екологічної культури кожної людини зокрема і суспільство в цілому. 

Зусилля педагогічної думки нашої країни та спеціалістів зарубіжжя тривалий час були спрямовані на пошук такої форм організації діяльності, яка б забезпечила застосування навчальних досягнень учнів, розвиток їхніх практичних навичок у взаємодії з природою. Нею виявилась позаурочна робота, яка є оптимальним шляхом реалізації освітніх завдань. 

У порівнянні з освітньою позаурочна робота має ширші можливості щодо використання методів, форм організації для залучення молодших школярів до еколого-виховної діяльності, розвитку їхньої активної природоохоронної позиції, формування нового типу взаємин з природою – дбайливого. 

Отже, позаурочну роботу вважаємо такою, що має забезпечити необхідні умови для проекції на неї методики формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи – основи формування екологічної культури особистості.

Список використаних джерел

1. Екологічне виховання молодших школярів : Навчальний посібник для студентів педагогічних факультетів і вчителів початкових класів / О. А. Біда, Г. П. Волошина, В. П. Гонзуль та ін. К.: Науковий світ, 2002. 336 с.

2. Сухомлинський В. О. Статті // Вибрані твори: В 5-ти т., Т. 5. К.: Радянська школа, 1977. 639 с.

3. Тарасенко Г. С. Екологічна естетика в системі професійної підготовки вчителя: методологічний аспект. Вінниця: РВВ ВАТ «Віноблдрук.», 1997. 112 с.

 

 

Please publish modules in offcanvas position.