Володимир Голуб,
к. біол. н, доцент кафедри теорії початкового навчання
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,
Україна;
Надія Голуб,
к. біол. н, доцент кафедри спеціальної освіти
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,
Україна
Сучасне суспільство вимагає необхідності застосування системи неперервного навчання, як постійного та послідовного поповнення обсягу знань, умінь і навичок кожною людиною протягом усього життя.
Обґрунтовану філософсько-педагогічну концепцію безперервності освіти запропонував чеський педагог Я. А. Коменський. В її основі лежить теза натурфілософії про поступовий рух часу, про те, що на кожний рік, місяць, день і годину життя людини припадає своє завдання. Звідси випливають обов’язкові в освіті принципи наступності, послідовності та систематичності, які є необхідною умовою успішної реалізації безперервної освіти. Я. А. Коменський представив цілісну картину виховання і самовдосконалення людини протягом всього її життя ‒ від «школи народження ‒ до школи смерті». Безперервна освіта виступала в роботах великого дидакта як засіб досягнення соціальної гармонії, «загального виправлення справ людських» [2].
С. І. Гессен, аналізуючи філософсько-логічні основи та передумови освіти, робить висновок про те, що «освіта за суттю своєю не може бути ніколи завершена. Ми навчаємося все життя, і немає такої певної миті у нашому житті, коли б ми могли сказати, що ми вирішили проблему нашої власної освіти. Тільки неосвічена людина може стверджувати, що вона повністю вирішила для себе проблему освіти» [1].
Неперервну освіту можна розділити на кілька взаємопов’язаних етапів:
‒ дитячо-юнацька освіта: навчально-виховний процес розвитку людини, який передує її переходу в самостійне життя;
‒ освіта дорослих: процес навчання у рамках професійної діяльності, саморозвиток, перекваліфікація, які супроводжуються безпосереднім практичним застосуванням набутих компетентностей.
Неперервна освіта насправді є реалізацією приказки «Вік живи ‒ вік учись». У реаліях сьогодення вона має важливу значущість. Повнота і задоволення соціальним життям неможливі без постійного поповнення ресурсів особистості, які в кінцевому результаті проявляються у вигляді компетентностей.
Неперервна педагогічна освіта складається із декількох ланок. Вона починається дошкільною освітою, продовжується початковою освітою, яка переходить у середню. Після одержання середньої освіти у людини є три можливі шляхи подальшого навчання: середня професійна освіта, вища професійна освіта і вища освіта.
Випускники закладів середньої професійної освіти можуть проходити перепідготовку і підвищення кваліфікації, а також навчатися у закладах вищої освіти чи вищої професійної освіти. Випускники закладів вищої освіти та вищої професійної освіти також проходять перепідготовку і підвищення кваліфікації, а теж можуть навчатися в аспірантурі та докторантурі.
Основна мета безперервної освіти ‒ розвиток в особистості таких якостей як самостійність, цілеспрямованість, працьовитість, відповідальність, адаптація до умов сучасного суспільства, які швидко змінюються, і якісне засвоєння нової інформації.
Можна виділити наступні форми безперервної освіти:
‒ довічна;
‒ початкова;
‒ додаткова;
‒ післядипломна;
‒ професійна і т. д.
Безперервність процесу освіти створює умови для глибшого розуміння людиною своїх потреб і явищ навколишнього світу, якіснішого розкриття свого потенціалу; стає можливим повноцінно виконувати свою соціальну роль у ході трудової діяльності та життя в соціумі.
Безперервна освіта за своєю суттю є «тренажером» для освітнього потенціалу людини, що підтримується системою освітніх установ, які відповідають потребам особистості та суспільства.
Система безперервної освіти використовується в усьому світі у багатьох варіаціях, із застосуванням різної термінології. Наприклад, відновлювана освіта, що полягає в отриманні обсягу знань частинами протягом усього життя, що чергується з іншими видами діяльності, зокрема, професійної.
У концепцію модернізації освіти в принцип безперервності включений необхідністю реалізації таких напрямів, як:
‒ перехід до безперервної професійної освіти;
‒ підвищення якості професійної підготовки;
‒ формування інвестиційної привабливості освіти;
‒ реформа загальної (середньої) освіти.
Система безперервної забезпечується наступними елементами:
‒ перехід від управління ЗВО до управління окремими програмами;
‒ перехід від акредитації ЗВО до акредитації навчальних програм;
‒ введення кредитно-модульної системи;
‒ формування незалежних центрів оцінки якості освіти.
Безперервна освіта добре цілком узгоджується з варіативністю, підтримується різноманітністю структур установ освіти та педагогічного інструментарію.
Реалізація принципу безперервності освіти можлива, коли всі установи освіти являють собою єдину мережу, що характеризується тісним взаємозв’язком її елементів і наступністю навчальних програм. Безсумнівно, інформаційні технології є великою підмогою для переходу на безперервну освіту.
Безперервність ‒ це послідовність навчальних завдань на протязі всього процесу освіти, які логічно перетікають одне в одне і показують шлях постійного просування учня вперед.
Наступність в освіті є безперервністю у перехідні моменти між етапами або рівнями навчання, яка виражена в єдиній організації цих рівнів чи форм у межах загальної системи освіти.
Наступність можливо реалізувати в умовах єдиної системи цілей і наповнення освітніх програм на всьому шляху навчання від дошкільного до післядипломного.
На сьогодні українська освіта не характеризується подібною єдністю. Різні етапи і форми навчання досить часто переслідують неузгоджені між собою цілі та завдання.
Для того, щоб докорінно переглянути принципи сучасної освіти на всіх її рівнях, необхідно сформувати систему нових поглядів на співвідношення ступенів навчання. Ланки процесу навчання, які стоять відокремлено, не забезпечують єдності освіти, ускладнюють виконання завдання з формування всебічно розвиненої, цілісної особистості і знижують якість отриманих знань та навичок у загальному. Реалізація принципів безперервності та наступності дасть можливість максимально ефективно вирішити питання виховання і навчання кожної особистості.
Таким чином, забезпечення цілісності та змістовної єдності навчальної діяльності є базовим завданням, що стоїть перед сучасною освітою.
Список використаних джерел
1. Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. М. : Школа-Пресс, 1995. 448 с.
2. Коменский А. Я. Великая дидактика // Избр. пед.соч. / Пер. В. И. Ивановского, Д. Н. Королькова, Н. С. Терновского. М. : Педагогика, 1982. Т. 1. С. 242‒476.