Евеліна Осадчук,
магістрантка факультету початкової освіти,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,
Україна
У дослідженнях з вікової та педагогічної психології пізнавальній інтерес визначається як компонент спрямованості особистості, який є спонукальним фактором в діяльності дитини та обумовлює успішність цієї діяльності і ефективність психічного розвитку. Пізнавальний інтерес у процесі вікового розвитку набуває істотних змін. У молодшому шкільному віці пізнавальний інтерес належить до основних психічних новоутворень і змінюється з широкого недиференційованого інтересу до чого-небудь нового на інтерес до наукових знань, до оволодіння новими способами діяння [3, с. 67].
Чинники становлення пізнавального інтересу обумовлені соціальною ситуацією розвитку, провідною діяльністю та основними психічними новоутвореннями, характерними для того чи іншого вікового періоду. Молодший школяр свої стосунки з однолітками будує на основі навчальної діяльності. Педагог, який здійснює керівництво навчальною діяльністю, реалізує свої виховні функції. Специфіка такого керівництва має відмінності в умовах традиційного і розвиваючого навчання на користь останнього. Педагогічна активність виявляється залежною від особливостей сімейного виховання. Зазначена залежність особливо вагомою виявляється в питаннях, спрямованих на визначення, якими засобами забезпечувалося у сімейному вихованні становлення пізнавального інтересу. Важливою умовою організації провідної діяльності молодшого школяра є підтримання пізнавального інтересу. Засоби підтримки розвитку пізнавального інтересу повинні реалізовуватися всіма суб’єктами педагогічного впливу з необхідною координацією зусиль. Це можливе у випадку єдності мети та стилю шкільного й сімейного виховання. Основні психологічні новоутворення молодшого школяра містять досить складний комплекс психологічних якостей, кожна з яких, на пряму чи побічну, може обумовлювати динаміку становлення пізнавального інтересу. Одним з основних завдань учителя початкової школи є вміння надати допомогу школярам для виховання у них глибокого інтересу до знань на основі подолання різного роду складностей у процесі навчання. Це і є новоутворення у свідомості учнів початкових класів, яке сприяє вихованню у них активної життєвої позиції.
У психолого-педагогічній літературі можна виокремити три основних підходи до формування особистості дитини в сім’ї:
1) підхід, де особливості є результатом сімейних впливів;
2) підхід, де дитина сама визначає своє місце у контексті сімейних стосунків;
3) системний підхід, який розглядає вплив сім’ї на особистість дитини у трьох рівнях: життєвий, актуальний досвід батьків; родовий досвід сім’ї; соціокультурний досвід людства [2].
Науковці, досліджуючи чинники розвитку пізнавального інтересу, недостатньо уваги приділяють сімейному вихованню, скоріше декларуючи його як один із чинників. Аналіз психологічних характеристик сімейного виховання та виявлення такої їх специфіки, яка обумовлює позитивну динаміку пізнавального інтересу, постає як одне з нагальних завдань вікової психології, вирішення якого має значну практичну цінність. Дослідження чинників розвитку пізнавального інтересу молодших школярів досить широко висвітлено у роботах психологів, але виховання при цьому розглядається переважно у контексті педагогічного впливу з боку вчителя [1, с. 7].
Список використаних джерел
1. Денисенко А. О., Дорошенко К. О. Батьківська любов як один з ведучих чинників у процесі виховання. Наука і освіта / Проект професора С. М. Симоненко «Когнітивні процеси та творчість». Одеса, 2007. № 1–2. С. 7–10.
2. Нещерет Т. В. Взаимоотношения в семье и воспитательные возможности родителей. Педагогические аспекты социальной психологии. Минск, 1978. С. 218–219.
3. Ошорова Н. Б. Формирование познавательной самостоятельности младших школьников в условиях личностно-ориентированного образования : дис.... канд. пед. наук. / Улан-Удэ, 2001. 196 с.