Наталія Верова,
магістранта факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,
Україна
У Законі України «Про вищу освіту», Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті визначено вимоги до професійної компетентності вчителя. У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 рр. наголошується, що «сучасний ринок праці вимагає від випускника не лише глибоких теоретичних знань, а і здатності самостійно застосовувати їх у нестандартних, постійно змінюваних життєвих ситуаціях, переходу від суспільства знань до суспільства життєво компетентних громадян».
Професійна компетентність учителя – це динамічна комбінація знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність учителя успішно здійснювати професійну діяльність.
У професійній діяльності учитель виступає активним суб’єктом спілкування: передає та приймає інформацію від учнів, колег і батьків, установлює контакти з ними, будує взаємовідносини на основі діалогу, розуміє і сприймає внутрішній світ дитини, прагне до максимальної реалізації здібностей кожного учня та забезпечення його емоційного комфорту в освітньому процесі.
У педагогічній науці накопичено значний досвід підготовки майбутнього вчителя до комунікативної діяльності.
Зокрема, сутність педагогічної взаємодії розглядали І. Бех, А. Бойко, А. Бодальов, С. Гончаренко, В. Кан-Калик, В. Сухомлинський, О. Федій та ін., поняття і сутність педагогічної комунікації вивчали Н. Бутенко, О. Жирун, М. Заброцький, С. Левченко та ін., структуру комунікативної компетентності майбутнього вчителя досліджували Н. Бібік, Н. Волкова, Ю. Вторнікова, С. Петрушин, О. Савченко та ін., формуванню комунікативної культури вчителя присвячені роботи Н. Гез, Т. Голанд, Т. Гоффманн, М. Лазарєва та ін., технології розвитку комунікативних умінь вчителя та їхні структурні компоненти окреслювали А. Дубаков, Г. Бушуєва, А. Капська, О. Мерзлякова, Д. Хумест та ін.
Терміном «компетентність» визначають рівень поінформованості фахівця у своїй професійній діяльності. Таким чином, компетентність – це результат професійного досвіду, такий наслідок його накопичення протягом професійного життя та діяльності, що забезпечує глибоке знання своєї справи, сутності роботи, що виконується, способів та засобів досягнення цілей, здатність правильно оцінювати професійну ситуацію, що склалася, і приймати у зв’язку з цим потрібне рішення [1, с. 18].
У структуру компетентності входять такі основні елементи, як знання, досвід, професійна культура та особистісні якості фахівця. Компетентність педагога зумовлена особливостями, багатством, різноманіттям, інтегрованістю професійного досвіду і детермінована активністю самого суб’єкта та організаційною культурою.
Науковець І. Родигіна виділяє такі групи компетентностей:
1. Соціальна компетентність (social competence) – здатність брати відповідальність, співробітництво, ініціатива, активна участь, динамічні знання. Це поняття включає також відкритість до світу та відповідальність за оточуюче середовище, вміння працювати в команді (що включає традиційне поняття робочої етики), приймати діяльність демократичних інститутів суспільства.
2. Комунікативна – вміння спілкуватися усно та писемно, рідною та іноземними мовами.
3. Полікультурна – не тільки оволодіння досягненнями культури, а розуміння та повага до людей інших національностей, релігій, культур, мов, рас, політичних уподобань та соціального становища.
4. Інформаційна – вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел.
5. Саморозвитку та самоосвіти – мати потребу й готовність постійно навчатися впродовж усього життя.
6. Продуктивної творчої діяльності [3, с. 34].
Формування умінь, зокрема комунікативних, буде тим ефективніше, чим глибше особистість майбутнього вчителя оволодіє комунікативними знаннями і відповідними навичками – автоматизованими усвідомленими діями, що сприяють швидкому й точному відображенню комунікативних ситуацій на уроках. В. Кан-Калик обґрунтував перелік комунікативних умінь педагога, які є базисними для формування професійно-педагогічної комунікації майбутніх учителів:
Ø спілкування з людьми та управління ними;
Ø оперативне орієнтування в умовах спілкування, що здійснюється;
Ø планування та здійснення системи комунікації, зокрема її важливу ланку – мовленнєвий вплив;
Ø відчувати й підтримувати зворотний зв’язок у комунікації [2, с. 68].
Таким чином, на основі аналізу підходів учених до трактування понять «комунікативна компетентність», «професійна компетентність» визначено ключову дефініцію поняття: комунікативна компетентність майбутнього вчителя – це інтегративне особистісне утворення, яке розглядається як результат сформованості професійних компетенція та особистісних якостей (доброзичливість, тактовність, емпатійність, об’єктивність, толерантність, організованість, ініціативність тощо) майбутнього вчителя.
Вище зазначені якості дозволяють сучасному педагогу:
• встановлювати психологічний контакт із школярами, їхніми батьками та колегами;
• логічно, науково та стисло передавати предметну інформацію;
• керувати процесом спілкування та організовувати педагогічно доцільну взаємодію в колективі;
• виховувати гармонійно розвинену особистість;
• творчо вирішувати педагогічні завдання, що виникають в освітньому процесі.
Список використаних джерел
1. Исмагилова Ф. С. К проблеме психологического анализа профессионального опыта // Вестник Московского университета. Сер. 14 : Психология, 2016. №2. С. 16–27.
2. Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении : кн. для учителя. М. : Просвещение, 1987. 190с.
3. Родигіна І. Діяльнісний підхід до формування базових компетентностей учнів. Зміст, форми і методи навчання. 2005. №1. С. 34–36.
4. Савенкова Л. О. Професійне спілкування майбутніх викладачів як об’єкт психолого-педагогічного управління : монографія. Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана. К. : КНЕУ, 2005. 208 с.