Наталія Калюжка,
к. пед. наук, доцент кафедри педагогіки,теорії і методики початкової освіти
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет
імені Григорія Сковороди»,
Україна
У нашій країні новий етап розвитку суспільства, зміна економічних структур, нові вимоги до якості професійного рівня спеціалістів вимагають нових методів, видів, форм освіти. Для цього необхідним є постійне підвищення кваліфікації, поліпшення рівня професійної підготовки, створення високоефективної системи неперервної освіти, розробка її концепції, чіткої структурованості, диверсифікації.
Дослідження сутнісного змісту поняття «неперервна освіта» спрямуємо на виявлення у наукових працях інформаційного контенту, яким засвідчується актуальність реалізації неперервної освіти.
Аналіз праць Л. Лук’янової, Л. Сігаєвої, С. Сисоєвої переконливо доводить, що актуальність проблеми неперервної освіти як освіти впродовж всього життя зумовлена всім соціально-економічним і суспільним розвитком, здійснюється під впливом глобалізацій них та інтеграційних процесів, якими характеризується сучасний цивілізаційний розвиток.
У трактуванні І. Зязюна смислом і метою будь-якої освіти є людина в постійному (впродовж життя) розвитку, а кінцевим підсумком освіти є внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове, здобувати знання, виробляти матеріальні і духовні цінності, допомагати ближньому, бути добротворцем.
Г. Кузнецова і Т. Калюжна [2, с. 76] зазначають, що сучасна неперервна освіта як освіта впродовж життя має діяти як єдиний комплекс на основі субординації всіх ланок освіти, взаємозв’язку та координації її установ, комплекс, який постійно розвивається і надає кожній людині можливість долучатися до освітнього процесу на будь-якому етапі її життя.
Це забезпечується насамперед наступністю всіх структурних елементів системи освіти на основі дотримання освітніх стандартів та використання різних форм навчання.
Міркування К. Ушинського переконують, що «важливо передати учневі не тільки ті чи інші знання, а й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без учителя, здобувати нові знання. Ця здатність повинна лишитися з учнем і тоді, коли вчитель його залишить, вона має дати учневі засіб «витягати» корисні знання не тільки з книжок, а й з предметів, що його оточують, з життєвих подій, з історії його власної душі. Володіючи такою розумовою силою, що відусюди «витягає» корисну «їжу», людина буде учитися все життя, що, звичайно, і становить одне з найголовніших завдань усякого шкільного вчення [6, с. 65]».
В. Кремень констатує, що «створення організаційних, методичних та фінансових можливостей для здобуття неперервної освіти є практичною реалізацією конституційного права громадян України на освіту, сприяє вільному вибору професії, створює умови для гнучкого реагування особи на зміни попиту на ринку праці [4, с. 128] ».
Л. Лук’янова вбачає «філософсько-педагогічну ідею неперервної освіти в уособленні поєднання декількох змістових цілеспрямувань. По-перше, це пролонговане цілеспрямоване засвоєння особистістю соціокультурного досвіду з використанням усіх ланок освітньої системи; по-друге, це дотримання принципів організації чинної системи освіти, освітньої політики, спрямованої на створення умов для навчання людини впродовж усього її життя; по-третє, забезпечення логічного взаємозв’язку і наступності різних ланок освіти.
Особливий акцент в освіті дорослих зроблено на підвищенні кваліфікації, перепідготовці у процесі зміни професії, освіті у процесі адаптації до зміни соціальних умов, тобто процесах, які відбуваються за межами базової освіти [3, с. 76] ».
С. Сисоєва наголошує на тому, що неперервна освіта пов’язана з пізнанням людиною себе, своїх інтересів, здібностей, містить у собі всі ланки, починаючи з дошкільного виховання, середньої загальноосвітньої школи, вищої школи, післядипломної освіти (професійна освіта, вищі навчальні заклади, система підвищення кваліфікації), неформальної освіти.
Г. Шевченко зазначає, що неперервна освіта як безперервний і тривалий процес спрямовується на становлення і розвиток людини як в періоди її фізичного й соціально-психологічного дозрівання, розквіту і стабілізації життєвих сил і здібностей, професійної діяльності, так і в періоди старіння організму, коли на перший план висуваються завдання компенсації функцій і можливостей, що втрачаються [1, с. 581]. Перспективна система освіти повинна бути здатна не тільки озброювати знаннями, а й формувати потребу в неперервному самостійному оволодінні ними та набутті вмінь і навичок самоосвіти. Освіта повинна стати соціальним інститутом з надання різноманітних освітніх послуг, які дозволяють вчитися неперервно.
Т. Левченко акцентує увагу на тому, що неперервною освітою передбачається перехід від традиційних процесів накопичення знань до випереджувального відображення проблем суспільства; саморегулювання рівня власних знань з урахуванням вимог сьогодення; активного перетворення себе і своїх знань; створення власної індивідуальної системи освіти.
Аналізуючи вищенаведені міркування, А. Полякова [5] доходить висновку, що неперервна освіта як процес, що здійснюється впродовж життя, є цілісним процесом, який містить такі етапи: етап базової освіти (підготовче навчання та виховання, що хронологічно передує діяльності у професійній сфері) та етап післябазової освіти (послідовне чергування навчальної діяльності в системі спеціально створених освітніх закладів з професійною діяльністю).
Неперервна освіта розглядається як провідний чинник соціального та економічного розвитку суспільства, найвищою цінністю і основним капіталом якого є людина, яка навчається впродовж життя. На основі аналізу наукових джерел можемо зробити висновок про те, що неперервна освіта розглядається як:
1) безперервний, цілеспрямований, цілісний, тривалий процес;
2) системна, цілеспрямована, керована й самокерована діяльність;
3) відкрита, багаторівнева, комплексна система;
4) один із принципів, яким передбачено якісно інший тип взаємодії особистості й суспільства.
Неперервна освіта являє собою процес, який охоплює все життя людини, забезпечує поступовий розвиток й всебічне збагачення її духовного світу, виявляється у цілеспрямованій систематичній пізнавальній діяльності, що спрямовується на освоєння і вдосконалення знань, умінь та навичок, одержаних у загальних і спеціальних установах, а також шляхом самонавчання [1].
Неперервна освіта як процес, спрямовується на всебічний розвиток особистості, систематичне поповнення знань, умінь і навичок упродовж життя для інтелектуального, культурного і духовного розвитку особистості, удосконалення професійної компетентності та духовних потреб людини (Л. Лук’янова, О. Аніщенко).
Неперервна освіта, з одного боку, має слугувати розвитку людини в дитинстві, ранній юності та в роки активної трудової діяльності, сприяти доступу до освітніх послуг незалежно від соціальної самоідентифікації, місця проживання та віку, сприяти «не тільки збагаченню новими знаннями, а й збереженню професійної компетентності та здоров’я впродовж всього життя» (Л. Сігаєва), а з іншого, – вибудовуватися на основі формування в кожної людини усвідомленої потреби постійно підвищувати свій освітній та професійний рівень.
Неперервною освітою передбачається сприяння тим, хто навчається, у випереджувальному реагуванні на проблеми суспільства; саморегулюванні рівня власних знань з урахуванням вимог сьогодення та перспектив суспільного розвитку; активному перетворенні себе і своїх психічних утворень (знань, умінь, навичок, ціннісних установок); створенні власної індивідуальної системи освіти.
Неперервна освіта є процесом, яким охоплюється все життя людини й забезпечується поступовий її розвиток й всебічне збагачення духовного світу на основі постійного набуття (удосконалення) знань, умінь та навичок, вироблення (удосконалення) певних особистісних якостей і рис, а також цілеспрямованого розвитку психічних процесів у закладах освіти та під час самоосвіти. Системотвірним чинником системи неперервної освіти виступає мета, яка формується як відповідь на суспільну потребу в постійному розвитку кожної людини в різні періоди її життя.
Список використаних джерел
1. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; головний редактор В. Г. Кремень. К. : Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.
2. Кузнецов Г. Науково-методичні та соціально-педагогічні аспекти безперервної освіти в контексті Болонського процесу. Вища освіта України. 2006. № 1. С. 76.
3. Лук’янова Л. Провідні особливості навчання дорослих. Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи. 2009. Вип. 1. С. 76.
4. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003-2004 рр.) / За ред. В. Г. Кременя. Київ-Тернопіль : Вид-во ТДПУ, 2004. С. 128.
5. Поляков А. О. Педагогічні умови мотивації професійного зростання студентів педагогічних університетів у процесі неперервної освіти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : 13.00.04. Харків, 2008. 21 с.
6. Ушинский К. Д. Педагогические сочинения. М.; Л., 1988. Т. 2. С. 65.