НАЦІОНАЛЬНО-ДУХОВНЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ МУЗИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Петро Волошин,

к. пед. н., доцент кафедри музикознавства та вокально-хорового мистецтва,

заслужений працівник культури України;

Анастасія Шинкарук,

викладач кафедри музикознавства та вокально-хорового мистецтва

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,

Україна

Мистецтво є одним із пріоритетних засобів становлення особистості (М. Драгоманов, І. Огієнко, І. Ляшенко, С. Уланова, Д. Чижевський).

Процес сприйняття й пізнання мистецтва має суто особистісний характер. Розвинена духовність є однією із найважливіших персональних рис людини, яка думає та живе Україною і її нагальними проблемами. Тому майбутній учитель, зокрема учитель музики, є тією особистістю, яка має плекати патріотичну духовність у кожному дитячому серці. 

Національна система виховання ґрунтується на міцних підвалинах культури рідного народу минулих епох і сучасності і саме вона найбільшою мірою сприяє соціальному престижу інтелектуальності, освіченості та інтелігентності як складників духовності людини.

Національна система виховання створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації, держави. Національне виховання, яке гармонійно вписується в життєдіяльність рідного народу, поступово формує в підростаючих поколіннях всі компоненти духовності, яка передається дітям від батьків, дідів і прадідів, поглиблюється, збагачується в умовах сучасного буття нації.

У процесі реалізації національного виховання формується така система основних компонентів духовного світу особистості: національна психологія, національний характер і темперамент, національний спосіб мислення, народна мораль, етика, народна естетика, народна правосвідомість, національна філософія, національний світогляд, національна ідеологія, національна свідомість і самосвідомість.

Для того, щоб глибше зрозуміти, як музика впливає на основні компоненти духовності розглянемо детальніше означені складники.

Національна психологія. Самобутність української національної психології обумовлена матеріальними чинниками, культурно-історичними обставинами (особливостями природи, території, економіки, культури тощо), природними особливостями українців (анатомічними, фізіологічними, генетичними тощо); багатством якостей, відтінків національної психології (темпом і способом мислення, перебігом емоцій і почуттів, особливостей мовлення тощо). Психологія українця – це насамперед психологія працьовитого господаря, дбайливого хлібороба, захисника прав особистості й державної незалежності України. Це психологія людини, яка вічно захищала сама себе, свою матеріальну і духовну спадщину, падала в нерівному бою, підіймалася, перемагала.

Національний характер і темперамент  формувалися упродовж віків способом життя, своїми культурно-історичними традиціями, які завжди поєднувалися з минулим досвідом. Народ виховує в дітей самобутній національний характер і темперамент. Вічний пошук правди, гостинність і щедрість, ласкавість і доброзичливість, пісенність і музичність, працьовитість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, свободолюбність і душевне багатство – це лише деякі типові якості відомого в цивілізованому світі українського на-ціонального характеру.

Національний спосіб мислення. Українська система виховання спрямована на те, щоб особистість оволодівала усім багатством і різноманітністю засобів та прийомів мислення народу. Національна психологія, характер, свідомість і самосвідомість та інші складники духовності народу, трансформуючись у мисленні юнака чи дівчини, визначають їх самобутність, неповторність. Завдяки  такому способу мислення, творче бачення світу українським народом значною мірою відрізняється від творчого осмислення дійсності іншими народами. Завдяки саме цьому із століття в століття відтворюється й розвивається самобутність української культури, духовності.

Народна мораль, етика. Національна система виховання забезпечує глибоке осмислення кожним учнем народних моральних та етичних ідей, положень, правил, принципів, поглядів. Мораль народу (совість правдивість, гідність, справедливість, чесність тощо) охоплює всі грані життя, вона є його сутністю. Народ завжди надає пріоритетності моралі перед усіма іншими сферами життя. За народною мудрістю – кожна людина має визнавати вищість, верховенство моральних знань (ідей, норм, принципів), підпорядкованість їм інших галузей, видів знань (політичних, ідеологічних тощо). Національна система виховання реалізує моральні цінності людяність, доброту, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання рідного та інших народів. Народна виховна мудрість стверджує, що у всіх справах і вчинках найголовнішим є моральний аспект, критерій. Моральна зрілість юнака чи дівчини є тим найголовнішим критерієм, який дозволяє їм практично реалізовувати, за власним вибором, політичну платформу чи ідеологію певної партії, громадсько-політичної організації.

Народна правосвідомість (народна правотворчість, законотворчість, звичаєве право). У національній системі виховання формування правосвідомості займає чільне місце. Народ завжди жив і живе за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя.

Національний світогляд. В українців, як і в представників інших народів, історично виробився самобутній світогляд. Національний світогляд – це обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань ідеалів, яка складає основу національної духовності і відображається в ідейній, морально-етичній спадщині, традиціях і звичаях української нації, її минулій історії і сучасному бутті. 

Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння учнями змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними шляхами, засобами.

І одним з напрямів національного виховання є фольклор. У ньому відображена багатогранна і глибока душа народу, його духовне багатство. У фольклорі – першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. У Думах, піснях, прислів'ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високопоетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. У фольклорі вся минувшина і доля України: періоди високих піднесень і трагічних падінь, національно-визвольних і соціальних збурень, відчайдушної гайдамаччини і звитяжної козаччини, сторінки масового героїзму, епохи творчої праці і мистецького пізнання дійсності, оманливих надій та ілюзій, зневіри і зради тощо.

Фольклорне виховання пробуджує любов до життя, енергію національного творення, і теплоту серця, і ніжність душі. Припадаючи спраглими вустами до фольклорних джерел, учні сповнюються світлими дерзаннями, устремліннями утверджувати в житті добро, правду, красу. Фольклорні засоби сприяють формуванню всеосяжності її глибини української душі, її ліризму і романтичної піднесеності.

Список використаних джерел

1. Гнатенко С. А. Виховання громадянськості у студентів в системі вищої освіти. Вісн. Філософія. Психологія. Педагогіка ; Нац. техн. ун-т України «КПІ». К., 2003. №1. С. 177-182.

2. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2015-2019 рр., затверджена на колегії МОН України 26 березня 2015 року.

3. Михальченко М. Виховання політичне. Політична енциклопедія. / Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. К.: Парламентське видавництво, 2011. 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.

 

Please publish modules in offcanvas position.