Білоконь Олеся
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучай О. В.
Однією з необхідних умов підвищення ефективності шкільного навчання є розвиток пізнавальних сил учнів, які стимулюють їхню пізнавальну активність, спрямовану на оволодіння знаннями, безперервне збагачення і застосування останніх. У цьому зв’язку стимулом навчально-пізнавальної діяльності є пізнавальний інтерес, який визначається як вибіркова спрямованість особистості, звернена до галузі пізнання.
Серед важливих засобів розвитку пізнавальних інтересів у психолого-педагогічній і методичній літературі називаються пізнавальні завдання, дидактичні ігри, читацькі конференції, олімпіади, конкурси, вікторини, інші засоби, під впливом яких пізнавальні інтереси учнів стають стійкими і дійовими.
Відомо, що інтерес виникає з потреби щось знати, бачити, чимось оволодівати. Виникаючи як первинне орієнтування в пізнанні і проявляючись в активній самостійній діяльності, інтерес набуває значення нового стимулу, коли учні прагнуть до більш глибокого пізнання. Саме тому потреби в знаннях і пов’язані з ними пізнавальні інтереси духовно збагачують особистість людини.
Пізнавальні інтереси розвиваються в навчальній діяльності, яка має об’єктивні закономірності і впливає на її інтенсивність. Оволодіваючи знаннями, учні розв’язують пізнавальні завдання різної складності (за С. У. Гончаренком) [1]. Вони осмислюють навчальний матеріал, роблять висновки на основі викладеного вчителем, виконують різні практичні і лабораторні роботи. Така діяльність сприяє оновленню первинних знань. Учні розв’язують, систематизують, аналізують, узагальнюють. У результаті логічних операцій вони одержують нові для них факти, висновки, набувають прийоми пізнавальної діяльності, на основі евристичного пошуку вчаться розв’язувати нестандартні завдання, розвивають свої творчі здібності. Описаний рівень навчальної діяльності характеризується самостійним застосуванням одержаних знань.
У навчальній діяльності важливими показниками вважаються розумовий розвиток усіх учнів, їхнє безперервне проникнення в суть предметів, які вивчаються, процесів і явищ, зростання пізнавальних інтересів.
Як зазначав свого часу В. О. Сухомлинський, «пізнання само по собі є дивовижним, чудовим процесом, що пробуджує живий і незгасний інтерес. У природі речей, у їх відношеннях і взаємозв’язках, у рухові й зміні, в людських думках, у всьому, що створила людина, – невичерпне джерело інтересу. Це джерело інтересу приховане в глибині, до нього треба добратися, докопатися, і часто трапляється так, що сам процес «підкопів» до сутності природи речей і їх причинно-наслідкових зв’язків є головним джерелом інтересу» [2, с. 479].
Роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках і в позакласних заходах доцільно будувати у такій послідовності: цікаво – знаю – вмію.
К. Д. Ушинський розглядав інтерес як засіб успішного навчання, наголошуючи на його ролі в моральному розвитку особистості. Він писав: «Збудіть у людини щиросердний інтерес до всього корисного, вищого і морального, і ви можете бути певні, що вона збереже завжди людську гідність» [3].
Нині вже в початкових класах пріоритети надаються розвивальній функції навчання, культу самостійності і нестандартності думки, який забезпечує здоровий інтелектуальний клімат класу.
Оволодіти навчальним предметом – означає навчитися розв’язувати не лише передбачені державним освітнім стандартом задачі («стандартні завдання»), а й такі, що потребують певної незалежності мислення, творчих пошуків, оригінальності, винахідливості («нестандартні завдання»).
Задачний підхід в активізації навчання вважається одним із найбільш ефективних і перспективних . Суть задачного підходу до діяльності полягає в цілісності формування уявлень про навколишній світ як про «світ задач», а про людську діяльність – як про сукупність процесів розв’язування нестандартних ситуацій, передусім мисленнєвих. Результативність використання нестандартних завдань значно підвищується за умов їх організації в певну систему. Поняття «система завдань» охоплює таку їх сукупність, яка об’єднана загальною дидактичною метою, наскрізною змістовою лінією предмета, побудована з урахуванням вікових особливостей учнів.
Для розвитку пізнавального інтересу школярів у процесі навчання застосовуються різні типи нестандартних завдань: складання і розв’язування задач на матеріалі довкілля та народних знань українців; розгляд вправ на розвиток уміння висловлювати здогад, припущення, доводити справедливість певних тверджень; збагачення навчального матеріалу завданнями комбінаторного типу та задачами з логічним навантаженням; виконання інтегрованих завдань-комплексів; використання цікавинок на уроках (завдання для інтелектуального самовдосконалення, головоломки, задачі-казки, задачі-вірші, ігрові вправи, тематичні загадки, задачі-веселинки тощо).
Як висновок до сказаного вище, назвемо важливі умови виховання інтересу у школярів:
- розуміння дитиною змісту і значення матеріалу що вивчається;
- наявність нового як у змісті матеріалу, що вивчається, так і в самому підході до його розгляду;
- емоційна привабливість навчання;
- наявність оптимальної системи пізнавальних зав дань до відповідної «порції» програмового матеріалу;
- творче використання якісної додаткової інформації;
- самостійність у пізнавальній діяльності; оцінок; успіхів учнів учителем тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- С. У. Гончаренко Прийоми активізації пізнавальної діяльності. Початкова школа. – 1995. – № 5. – С. 64 – 67.
- Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві. Вибрані твори. Київ : Рад. шк., 1976. Т. 2. 479 с.
- Ушинский К. Д. Избранные педагогические произведения. Москва, 1988.