Білоус Оксана
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: канд. філол. наук, доцент Савчук Н. М.
Терміни «наступність», «перспективність», «спадкоємність» та «опис» визначається в педагогічній науці таким чином: наступність – це опора на пройдене, його подальший розвиток та удосконалення; перспективність – це передумова успішного розвитку у майбутньому; спадкоємність – це врахування здобутого на попередніх етапах розвиту, його подальше удосконалення, а також плавний безперервний перехід від одного виду діяльності до іншого; опис – це функціонально-смисловий тип мовлення, що є його типізованим різновидом, як зразок, модель монологічного повідомлення у вигляді переліку одночасних ознак предмета, в широкому розумінні, та таких, що мають для цього визначену мовну структуру.
Латентним періодом оволодіння дітьми описом є період дошкільного дитинства, де формуються важливі для подальшого навчання у першому класі мовленнєві навички. При відсутності лінгвістичної пропедевтики опису в ДНЗ у дітей формуються хибні знання про опис, що ґрунтуються на випадкових асоціаціях, які не створюють передумов, навіть, для емпіричних лінгвістичних узагальнень. Сприймаючи терміни, дошкільники спонтанно, неусвідомлено виокремлюють випадково віднайдені ознаки опису, що здебільшого не відповідають суті цього функціонально-смислового типу мовлення. Наявні в дітей первинні поняття «опису» носять «життєвий» характер, вони є результатом спонтанного узагальнення, несистематизованих знань.
Використання комунікативно-функціонального та когнітивного критеріїв та відповідних їм показників та узагальнення емпіричних матеріалів дослідження дають змогу визначити рівні розвитку мовленнєвих навичок дітей старшого дошкільного віку (високий, середній, низький та у стадії формування) і відповідно зафіксувати якісні зміни в розвитку зв’язного мовлення – опису, що відбулися в першокласників наприкінці дослідного навчання порівняно з результатами, отриманими на констатувальному етапі дослідження.
Умови реалізації наступності в навчанні опису дітей шестирічного віку: опертя на мовленнєвий досвід дошкільників, поступове вдосконалення їхніх мовленнєвих навичок шляхом логічного продовження природного комунікативного розвитку, практичне збагачення мовлення першокласників лексико-граматичними засобами рідної мови, які утворюють опис як особливий тип висловлювання; ознайомлення учнів першого класу з композицією опису та засобами міжфразового зв’язку; початкове формування в них мовленнєвих умінь із забезпеченням осмислення й усвідомлення суттєвих ознак опису, його об’єктивації.
Мовленнєвий досвід створювати описи в дошкільників, які прийшли до школи, а також їхня здатність виокремлювати описи серед інших функціонально-смислових типів мовлення завдяки розвинутому чуттю мови та емпіричним мовним узагальненням, є основою для 1) удосконалення навичок продукувати описи; 2) первинного усвідомлення та осмислення суттєвих ознак опису; 3) розвитку навичок аналізу, синтезу, порівняння, зіставлення; 4) формування умінь висловлюватись у формі опису, тобто для реалізації наступності в навчанні опису дошкільників і молодших школярів.
Спеціально організоване навчання, розроблений комунікативний, лінгвістичний та рефлексивний зміст, а також підбір відповідних методів навчання, організаційних форм та засобів сприяли збагаченню мовлення дітей синтаксичними конструкціями, що притаманні опису; усвідомленню та осмисленню дітьми суттєвих ознак опису як функціонально-смислового типу мовлення та вмілому використанню їх у процесі мовленнєвої діяльності; озброєнню дітей експліцитними знаннями про структуру опису та його синтаксичні особливості.