Гносінська Оксана
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кравчук О. В.
В умовах національного відродження України і створення національної демократичної держави важливе значення має формування самостійно і творчо мислячих особистостей. Однією з причин гальмування демократичного розвитку суспільства є те, що значна частина людей не готова до свідомої участі в цьому процесі, не здатна критично осмислювати факти та події навколишньої дійсності, інформацію, вносити нові ідеї в усі сфери життя суспільства, бути вільними від конформізму та догматизму. Від наявності чи відсутності таких рис залежить певною мірою доля суспільства. А критичне мислення є не тільки наслідком демократичного способу життя, але і чинником його формування, тому одним з варіантів вирішення даної проблеми є формування у школярів критичного мислення.
У теоретичній науковій думці на проблему формування та розвитку критичного мислення мали великий вплив положення Л. Виготського про зону найближчого розвитку, який зазначав, що навчання будується не тільки на завершених фазах розвитку, але, перш за все, і на тих психічних функціях, які ще не дозріли і рухає вперед їх формування; ідеї розвивального навчання. Про розвиток пізнавальної діяльності, можливості заперечувати педагогу, виказувати власні думки дізнаємось із досліджень Ш. Амонашвілі та В. Сухомлинського.
Окремі аспекти розвитку критичного мислення в учнів розглядались в роботах С. Векслера, А. Липкіної, С. Омельяненка, О. Тягло та ін. Вчені ставили питання про розвиток вміння самостійно осмислювати навчальний матеріал, виконувати нестандартні завдання, робити власні висновки, помічати як власні помилки, так і помилки своїх однолітків. Це свідчить, що певні риси критичного мислення можна і необхідно розвивати в початкових класах. Ігнорування ж такого положення значно ускладнює цю проблему в старших класах. Однак безпосередніх педагогічних досліджень, спрямованих на вирішення проблеми розвитку критичного мислення саме в учнів початкових класів відносно небагато. Аналіз психолого-педагогічної літератури, педагогічної практики, спостереження за діяльністю вчителів початкових класів свідчать про те, що ця проблема недооцінюється. Дидактичні основи критичного мислення досить часто не закладаються в учнів молодшого шкільного віку. Крім того, значна частина педагогів не готова до розв’язання цих завдань. У діяльності багатьох з них панує монологічна спрямованість навчально-виховного процесу, що не забезпечує розвиток самостійності, критичності та незалежності школярів.
Люди повинні вміти сприймати нову інформацію, врівноважувати в своїй свідомості різні точки зору, вміти орієнтуватися у розмаїтті пропозицій, передбачати результати власної діяльності. Тому перебудова школи, удосконалення навчально-виховного процесу вимагають від учителя не пасивного засвоєння учнями знань, а активного формування їх мислення, зокрема критичного.
Критичне мислення – це складний соціально-психологічний феномен, базою утворення якого є у єдності і взаємодії генетичні, соціальні і світоглядні особливості людини. Цілком природно, що «критичне мислення» відбиває всі головні закономірності поняття «мислення».
Критичність розуму, за А. Тягло, – це вміння суворо оцінювати роботу думки, старанно зважувати всі доводи за і проти намічуваних гіпотез та піддавати ці гіпотези всебічній перевірці. Людина з некритичним розумом схильна перше рішення, яке спало на її думку, розглядати як остаточне. Показником же критичності розуму є вміння дивитись на свої припущення, як на гіпотези, що потребують перевірки, відкидати ті з них, які цієї перевірки не витримали, відмовитися від початих дій, коли виявляється, що вони не відповідають умовам та вимогам завдання.