Ковальчук Олександра
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Роєнко Л. М.
Одним із найважливіших завдань вчителя початкової школи є підвищення культури мовлення молодших школярів. Учнів необхідно вчити орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, відповідно до цього підбирати зміст та мовні засоби для вираження думки, володіти правилами мовленнєвої поведінки в різних умовах спілкування.
Проблемі формування культури мовлення і спілкування в навчально-виховному процесі надавали великого значення відомі педагоги Я. Коменський, К. Ушинський, вчені-методисти Л. Айдарова, Л. Варзацька, М. Вашуленко, Н. Грипас, І. Зязюн, В. Каліш, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Г. Сагач, І. Синиця, О. Хорошковська, Г. Шелехова.
Під культурою мовлення розуміємо «дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету» [2]. У навчально-методичному посібнику під редакцією М. Вашуленка зазначається: «Культура мовлення (спілкування) − це дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування[3].
Дослідники виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:
- нормативність (дотримання правил усного і писемного мовлення);
- адекватність (точність висловлювання, зрозумілість мовлення);
- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови);
- поліфункціональність (застосування мови у різних сферах життєдіяльності).
Слід зазначити, що ставлення до мови, потреба розвивати культуру мовлення формується передусім в сім’ї. Батьки закладають найпевніші основи поваги й любові до рідного слова. Школа додає теоретичних знань і практики, а далі у рамках суспільних впливів, культурного оточення, навчання, засобів масової інформації приходить досвід користування словом, збагачується лексика, покращується чистота мовлення. Але за однієї умови ‒ подолання лінощів і бажання наполегливо працювати над своєю особистістю.
Не менш важливим є спілкування з учителем, оскільки він стає новим значущим дорослим, замінником батьків в умовах перебування дитини в школі. Для того, щоб ефективно формувати комунікативні уміння вихованців, на думку В. Сухомлинського, учитель повинен плекати високу культуру мовлення, дбати про те, щоб кожна дитина вільно висловлювала свої думки в будь-якій навчальній чи життєвій ситуації, вміло використовувала такі засоби техніки мовлення, як інтонація, паузи, темп, висота, сила голосу. Педагог має бути пов’язаний зі своїми вихованцями десятками ниточок, які йдуть від серця до серця і є джерелом натхнення в учительській праці.
Виділяють такі комунікативні ознаки культури мовлення: правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.
Правильність означає володіти орфоепічними, акцентуаційними, орфографічними, лексичними, фразеологічними, морфологічними, синтаксичними, пунктуаційними, стилістичними нормами, що діють у мовній системі. Точність значною мірою залежить від глибини знань, ерудиції, словникового запасу фахівця. Точність мовлення тісно пов’язана з точністю вживання термінів, запозичених слів, синонімів, омонімів, паронімів. Основними умовами логічності є: правильний порядок слів і речень, уникнення повторення (тавтології), зайвих слів; правильність і чіткість у побудові речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про неясність думок. Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів’я чи багатослів’я. Доречність мовлення – це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. По-іншому цю вимогу можна назвати комунікативною доцільністю.Багате мовлення ‒ це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнити мову синонімами, знання синтаксичних виражальних засобів. Виразність означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. Чистота мовлення передбачає правильне звучання, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми.
До виділених комунікативних ознак можна додати й інші, що свідчать про високий рівень культури, бездоганність і зразковість мовлення, вміння використовувати дар слова з усією повнотою: достатність, стислість, чіткість, нестандартність, емоційність, різноманітність, внутрішня істинність, вагомість, щирість та ін. [1, с. 8195].
Молодший шкільний вік вважається найбільш сприятливим періодом для становлення і вдосконалення мовленнєвої культури. Висока мовленнєва сприйнятливість, більша схильність до наслідування сприяють успішній організації роботи з розвитку мовлення на вимовному рівні у початкових класах.
Умовами успішного розвитку мовлення і формування мовленнєвих умінь і навичок у дітей можна назвати: потребу спілкування, наявність загальновживаних зразків мовлення, необхідний мовленнєвий та фактичний матеріал, який повинен бути значущим суспільно чи особистісно.
Навчання культури мовлення потребує добору методів і прийомів, співвідносних із комунікативною метою. Провідними серед них є: комунікативні доручення, розмови, бесіди, проблемні ситуації, ігрові мовленнєві ситуації, словесні дидактичні ігри, ігровий тренінг спілкування. Для того, щоб сформувати в учнів мовленнєві вміння, учитель повинен не просто нав’язувати учням вивчення того чи іншого мовного явища, виконання якоїсь мовленнєвої вправи, а включивши учня у відповідну мовленнєву діяльність, формувати мовленнєву культуру.
Учені наголошують на необхідності використання завдань і вправ, спрямованих на формування мовленнєвого етикету, розвиток умінь правильно інтонувати речення, усвідомлювати значення темпу мовлення, гучності голосу, тону висловлювання. Позитивно позначатиметься на вирішенні проблеми дослідження і робота над виробленням навичок виразного читання, чуття мови, осмислення норм української літературної мови [4, с. 33].
Система вправ повинна бути побудована з урахуванням того, що процес формування культури українського мовлення молодших школярів складається з кількох, тісно пов’язаних між собою ланок: сприймання, відтворення, осмислення нового матеріалу, формування і закріплення набутих знань, умінь, навичок, самостійного застосування вторинних умінь у власній мовленнєвій практиці під час активного продукування мовних одиниць.
Отже, мовленнєву культуру необхідно розглядати в контексті культури особистості, що передбачає не тільки наслідування норм, але й уміння свідомо вибирати найбільш доцільні варіанти мовленнєвої поведінки (точні в смисловому відношенні, стилістично доречні, виразні), знаходити адекватну щодо ситуації нову мовленнєву форму, а також цілеспрямовано й майстерно використовувати мовно-виражальні засоби і формули мовленнєвого етикету залежно від мети й обставини спілкування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Дорошенко М. І. Основи культури і техніки мовлення. Харків, 2002. 144с.
- Культура української мови: довідник / За ред. В. М. Русанівського. Київ,1990. 301 с.
- Методика навчання української мови в початковій школі: Навчально-методичний посібник /За ред. М. С. Вашуленка. Київ, 2011. 364 с.
- Петровська Т. Система роботи над образними засобами художнього творуна уроках літературного читання (порівняння). Початкова школа. 2013. № 11. С. 5–7.