Науково-методична робота

Морозова Віра

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Науковий керівник: д. п. н., професор Комар О. А.

Основним засобом навчання і виховання, що веде фактором формування і розвитку особистості є спілкування. У процесі навчальної діяльності дитина виступає як суб’єкт і як об’єкт спілкування. У процесі навчальної діяльності дитина виступає і як суб’єкт і як об’єкт спілкування. Коло і види спілкування в школярів різноманітні, вони визначаються соціальною ситуацією розвитку дитини, соціальною ситуацією розвитку дитини, його віковими й індивідуальними особливостями.

Навчальна діяльність нерозривно зв’язана зі спілкуванням. Тому порушення спілкування школяра з людьми, з якими він взаємодіє в процесі навчальної діяльності, неодмінно позначаються і на характері поводження в школі.

Останнім часом при вивченні різних проблем, зв’язаних з навчанням дітей у школі, використовується термін «шкільна дезадаптація». Цим терміном, як правило, позначаються відхилення в навчальній діяльності школяра, що виявляються у виді утруднень у навчанні, порушенні дисципліни, конфліктів з однокласниками. Симптоми шкільної дезадаптації можуть і не позначатися негативно на успішності і дисципліні учнів, виявляючись або в суб’єктивних переживаннях школярів, або у формі психогенних порушень, а саме: неадекватні реакції на проблеми і стреси, зв’язані з порушенням поводження, виникненням конфліктів з навколишніми, раптового різкого спаду інтересу до навчання, негативізму, підвищеної тривожності, із проявами ознак розпаду навичок навчальної діяльності [1].

Прояву психогенної шкільний дезадаптації зустрічаються в значної кількості учнів. Так, В. Е. Каган [2] вважає, що 1520% школярів потребують психотерапевтичної допомоги. В. В. Гроховский [3] указує на залежність частоти зустрічальності цього синдрому від віку: якщо в молодших школярів він спостерігається в 58% випадків, то в підлітків - у 18-20%.

Одна з форм шкільної дезадаптації учнів молодших класів зв’язана з особливостями їхньої навчальної діяльності. У молодшому шкільному віці діти опановують насамперед предметною стороною навчальної діяльності  прийомами, навичками, уміннями, необхідними для засвоєння нових знань. Оволодіння мотиваційно-потребуючою стороною навчальної діяльності в молодшому шкільному віці відбувається як би латентно: поволі засвоюючи норми і способи соціального поводження дорослих, молодший школяр ще не користається ними активно, залишаючись по більшій частині залежним від дорослих у своїх відносинах з оточуючими людьми.

Якщо в дитини не формуються навички навчальної чи діяльності прийоми, якими він користається, і які закріплюються в нього, виявляються недостатньо продуктивними, не розрахованими на роботу з більш складним матеріалом, він починає відставати від своїх однокласників, випробувати реальні труднощі в навчанні. 

Виникає один із симптомів шкільної дезадаптації - зниження успішності. Однієї з причин цього можуть бути індивідуальні особливості рівня інтелектуального і психомоторного розвитку, що однак, не є фатальними. На думку багатьох педагогів, психологів, психотерапевтів, якщо правильно організувати роботу з такими хлопцями, з огляду на їхні індивідуальні якості, звертати спеціальну увагу на те, як вони вирішують ті чи інші завдання, можна в плині декількох місяців, не ізолюючи дітей від класу, домогтися не тільки ліквідації в них відставання в навчанні, але і компенсації затримки в розвитку.

Іншою причиною не сформованості навичок навчальної діяльності в молодших класів, що навчаються, може бути до тому, як діти опановують прийомами роботи з навчальним матеріалом. В. А. Сухомлинський у своїй книзі «Розмова з молодим директором школи» звертає увагу починаючих педагогів на необхідність спеціально учити молодших класів, що навчаються, способам роботи. Автор пише: «У переважній більшості випадків оволодіння знаннями непосильно для учня тому, що він не вміє учитися... Керівництво навчанням, побудоване на науковому розподілі умінь і знань у часі, дозволяє побудувати міцну основу середнього утворення  уміння учиться» [4].

Інша форма шкільної дезадаптації молодших школярів, так само нерозривно зв’язана зі специфікою їхнього вікового розвитку. Зміна ведучої діяльності (ігровий на навчальну), що відбувається в дітей у 6-7 років; здійснюється за рахунок того, що мотиви навчання, що розуміються тільки, за певних умов стають діючими мотивами.

Однією з таких умов є створення сприятливих відносин референтних дорослих до дитини - школяреві - батьків, що підкреслюють значимість навчання в очах молодших школярів, учителів, що заохочують самостійність учнів, що сприяють утворенню в школярів стійкої навчальної мотивації, зацікавленості в гарній оцінці, одержанні знань і т. п. Однак спостерігаються і випадки не сформованості в молодших школярів мотивації навчання. 

Отже, психогенна шкільна дезадаптація молодших школярів нерозривно зв’язана з характером відносини до дитини значимих дорослих: батьків і вчителів.

Формою вираження цього відношення є стиль спілкування. Саме стиль спілкування дорослих з молодшими школярами може утрудняти оволодіння дитиною навчальною діяльністю, а часом може привести до того, що реальні, а часом і надумані труднощі, зв’язані з навчанням, почнуть сприйматися дитиною як нерозв’язні, породжені його непоправними недоліками. Якщо ці негативні переживання дитини не компенсуються, якщо не знаходиться значимих людей, що були б здатні підвищити самооцінку школяра, у нього можуть виникати психогенні реакції на шкільні проблеми, що у випадку чи повторюваності фіксації складаються в картину синдрому, названого психогенною шкільною дезадаптацією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Рейнвальд Н. И. Психология личности. Москва, 1987.
2. Каган В. Е. Психогенные формы школьной дезадаптации. Вопросы психологии, 1984. №4. С. 1722.
3. Гроховський В. В. Шляхи профілактики психопатії та психопатоподібних розладів у детей. Харків, 2018. 334 с.
4. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи. Вибрані твори в 5 т. Т. 4. К. : Радянська школа, 1977. 638 с.