Ніколайчук Ірина
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кравчук О. В.
Сучасне реформування шкільного навчання має здійснюватися на принципах гармонізації та гуманізації і бути спрямованим на формування наукового світогляду школяра, виховання в нього активної життєвої позиції. Треба навчати учня орієнтуватися в потоці інформації, самостійно поповнювати свої знання, виявляти творчий підхід до розв’язання навчально-пізнавальних завдань.
Аналіз праць учених Ш. Амонашвілі, З. Калмикової, Н. Менчинської, Л. Славіної свідчить, що неспроможність учнів долати труднощі часто знижує їхню активність, викликає почуття дискомфорту, негативно відбивається на успішності в навчальній роботі. Одночасно зіткнення школярів з доступними для них утрудненнями й успішне їх подолання сприяє розвитку психічних функцій, позитивних особистісних якостей, забезпечує більш високі показники научуваності дітей.
Формуванню у молодших школярів пізнавальних процесів сприяє застосування в навчанні різноманітних пізнавальних завдань. Перспективна спрямованість у навчанні дозволяє підготувати учнів до засвоєння найбільш складних для них знань, оволодіння складними вміннями, навичками і таким чином сприяє попередженню виникнення тих утруднень, які знижують їхню успішність у вивченні змісту програми. Для забезпечення перспективної спрямованості в шкільній практиці широко використовуються елементи випереджаючого навчання.
У психолого-педагогічній літературі розглядається роль випереджаючого навчання в ліквідації відставання, неуспішності учнів (М. Лісіна), у формуванні пізнавальної активності, самостійності, усвідомлених навчальних інтересів (Н. Голуб, З. Друзь, В. Крутій, О. Савченко, І. Трубавіна та ін. ).
Формування особистості дитини є результатом розвитку різних сторін її психіки, на неї впливають як парціальні зміни окремих психічних функцій, так і вікові глобальні перебудови психічної сфери. Саме суперечність між хаотичністю і впорядкованістю психічних новоутворень, їх мінливістю та сталістю є, на думку А. Раєва, рушійною силою розвитку дитини.
Розвиток дитини здійснюється в процесі різноманітної діяльності, однак найважливіші психічні новоутворення пов’язані з провідною її діяльністю, в процесі якої найбільшою мірою реалізуються можливості дитини щодо пізнання навколишнього світу.
У молодшому шкільному віці, особливо перших два роки навчання (1-2 кл.), дитина інтенсивно залучається до ігрової діяльності, що забезпечує розвиток уяви, символічної функції, орієнтації на загальний зміст стосунків та дій оточуючих її людей, їх розуміння. Активна навчальна діяльність розпочинається у віці від 6 до 10 років, на її основі розвивається рефлексія, аналіз, мисленнєве планування, виникає теоретичне мислення.
Можна стверджувати, що дитина 6-8-річного віку здатна до оволодіння різноманітними складними формами навчально-пізнавальної діяльності, про що свідчить “дозрівання” її нервової системи (збільшується активність асоціативних, найбільш складних за своєю організацією ділянок мозку, стає чітко вираженою асиметрія в діяльності великих півкуль, відбувається перебудова морфофункціональних зв’язків кори). Вона здатна засвоювати достатньо значну за обсягом і складністю інформацію. Активізація пізнавальної діяльності пов’язана із спроможністю дитини даного віку цілеспрямовано та достатньо тривало спостерігати за предметами і явищами (може уважно слухати та щось розглядати), значно зростають її можливості щодо розумової діяльності (здатна порівнювати, виявляти суттєве, робити узагальнення, визначати послідовність розумових операцій) (Ш. Амонашвілі, Н. Бібік, В. Крутій, В. Марків, О. Проскура, О. Савченко, Н. Скрипченко та ін.).