Педоренко Олена
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Грітченко Т. Я.
Екологічна криза ставить перед суспільством принципово нові завдання, пов’язані з осмисленням проблем охорони навколишнього природного середовища, з розвитком у людей нового ціннісного ставлення до життя, до навколишнього середовища, до ролі людини в природі.
Проблема підвищення екологічно культурного рівня людства постає зараз як ніколи гостро, так як вона тісно пов’язана з безпекою у подальшому житті. Адже зі зростанням рівня культури зростає і ступінь відповідальності людини не тільки за свої вчинки, а й за дії інших людей, за збереження свого місця існування.
Психолого-педагогічні основи становлення культури, в тому числі екологічної розкриваються в роботах Н. Бібік, О. Біди, Л. Божович, С. Глазачова, В. Давидова, Л. Занкова, З. Клепініної, В. Мінаєвої, О. Пономарьової, А. Сорокіна, А. Сідельковского та ін.
У науково-педагогічній та методичній літературі розглядалися різні аспекти у формуванні в учнів екологічної культури: змістова сутність розкривається в роботах Н. Верзиліна, І. Звєрєва, І. Пономарьової, Н. Рикова та ін.; міждисциплінарність – в роботах А. Захлєбного, І. Суравегіної, Д. Трайтака та ін.; моральне виховання у його взаємозв’язку з природою розглядається в роботах С. Карпеєва, І. Матрусова, Л. Сімонової, В. Сенкевіч та ін.; естетичне виховання як одна зі сторін екологічної культури вивчалося О. Елізовою, А. Овчинниковою, Л. Печко та ін.
Поняття «екологічна культура» об’ємне і багатопланове, воно стосується духовного життя людини, її інтересів, нахилів, здібностей, взаємодії людини з іншими людьми, з навколишнім середовищем; стосується рівня технічного, економічного і культурного розвитку суспільства.
Довгі роки поняття «природне» і «культурне» протиставлялися один одному, були прямо протилежними. Нині людину не можна назвати культурною, якщо вона здійснює вчинки, що йдуть врозріз із загальноприйнятими нормами моралі у ставленні до природи. В цьому плані ми згодні з думкою філософа Е. Гірусова, який визначає екологічну культуру як таку частину культури, яка обумовлює відповідність соціальної діяльності умовам життєздатності природного середовища, включає в себе досягнення екологічного знання, навичок, екологічно продуману технологію і всю систему поведінки людей, спрямовану на збереження природних умов, необхідних для прогресивного розвитку суспільства [2].
Для підтвердження цього положення ми визнали за необхідне послатися на авторитетну думку таких учених, як С. Глазачова, А. Захлєбного, Б. Лихачова, І. Пономарьової, Л. Симонової, І. Суравегіної та ін. Так, С. Глазачов говорить про те, що відбувається зараз при переході культури в екологічну культуру. «Цей перехід, що здійснюється нині в культурі в цілому, безпосередньо стосується кожного носія культури, кожної людини. «Екологізацію культурності особистості» можна було б визначити як перехід людини від зосередженості на собі, своїх виключно індивідуальних, особистих проблемах до зосередженості на своїх зв’язках зі світом, що визначають як вплив світу на людину, так і вплив людини на світ» [3, с. 20]. І. Пономарьова визначає екологічну культуру як найважливішу частину загальної культури сучасної людини, що проявляється у духовному житті та вчинках, як особлива властивість особистості розуміння цінностей природи [5]. Такої ж точки зору дотримуються І. Звєрєв та І. Суравегіна. У їхньому уявленні екологічна культура особистості передбачає наявність у людини певних знань і переконань, готовності до діяльності, а так само її практичних дій, які узгоджуються з вимогами дбайливого ставлення до природи [4]. Л. Симонова розуміє екологічну культуру як таку якість особистості, компонентами якої є «інтерес до природи і проблем її охорони; знання про природу і способи її захисту та сталого розвитку; моральні та естетичні почуття у ставленні до природи; екологічно грамотна діяльність у природному середовищі; мотиви, що визначають діяльність і поведінку особистості у природному оточенні» [6, с. 5].
Важливу роль екологічних знань, глибокої зацікавленості в природоохоронній діяльності, грамотне її здійснення, багатство морально естетичних почуттів і переживань, що народжуються через спілкуванням із природою підкреслюють Бойченко С. В., Саєнко Т. В. [1].
Таким чином, всі автори переконані в необхідності поєднання морального виховання та екологічної освіти для розвитку екологічно культурної людини. Тому важливе значення у вихованні правильного ставлення до природи ми надаємо рівню морального розвитку людини. Екологічна культура в такому випадку виступає сполучною ланкою між природою і мораллю, між матеріальним і духовним світами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Бойченко С. В., Саєнко Т. В. Екологічна освіта – основа сталого розвитку суспільства К. : Університет «Україна», 2013. 502 с.
- Гирусов Е. В. Основы социальной экологии : Учебное пособие. М. : РУДН, 1998. 172 с.
- Глазачев С. Н., Козлова О. Н. Экологическая культура. М. : «Горизонт», 1997. 208 с.
- Зверев И. Д., Суравегина И. Т. Экологическое образование школьников. М. : Педагогика. 1983. 160 с.
- Пономарёва О. Н. Формирование экологического компонента профессионально-педагогического образования: монография. Пенза : ПТУ, 2009. 155 с
- Сімонова Л. П. Екологічна освіта в початковій школі : навч посібник. К. : Генеза. 2000. 160 с.