Ринчак Серафима
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Розвиток сучасної демократичної України як суверенної європейської держави зумовлює новітні дослідження в різних галузях науки і техніки, спричиняє модернізацію сучасної системи мовної освіти і вимагає розроблення ефективних шляхів навчання і виховання підростаючого покоління. Шкільна освіта сьогодення ставить перед ученими і вчителями-практиками завдання формувати всебічно розвинену особистість, мовленнєво компетентну, спроможну комунікувати у різних життєвих, суспільних і виробничих ситуаціях. Державні документи націлюють вчителя на виховання національно свідомої, духовно багатої мовної особистості школяра. Основи формування такої особистості закладаються у початковій школі.
Навчання української мови в початковій школі передусім спрямовано на формування учня-мовця, комунікативної компетентності особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано і доцільно користуватися мовними засобами у сприйнятті і створенні висловлювань у різних сферах, формах, видах, типах і жанрах мовлення, в забезпеченні її всебічної мовленнєвої компетентності. Діалогічне мовлення є найефективнішим методом формування комунікативної компетентності учнів, навчити учня українській мові можна лише у процесі активної практичної мовленнєвої діяльності, під час навчального спілкування, лише в цьому випадку буде можливе автоматичне перенесення вмінь створювати діалогічні висловлювання в реальні життєві комунікативні умови.
Основу методики навчання усного діалогічного мовлення, формування вмінь складати діалогічні висловлювання складають лінгвістичні, комунікативні та паралінгвістичні особливості цього типу мовлення. Діалогічне мовлення служить для передачі інформації, знань, переконань, спонукання до дії, пронизує все життя суспільства, в ньому і з його допомогою людина реалізовує важливі міжособистісні контакти з іншими членами соціуму. Характерними ознакаи діалогу виступають: комплексність умов взаємодії, значення, що надається співвідношенню соціальних ролей партнерів, динаміка, зумовлена механізмом зміни мовця.
Однією з найважливіших особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Досить часто зміст діалогічного мовлення можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації спілкування, в якій воно здійснюється. Існує чітка співвіднесеність між діалогічним мовленням та ситуацією спілкування. Як зазначає Ю. Пассов, самі зовнішні обставини ситуації можуть у момент мовлення не бути наявними, проте вони є у свідомості комунікантів і обов’язково включені в неї [1]. До таких обставин можна віднести минулі події, відомі лише співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості тощо.
Ситуативність як одна з лінгвістичних особливостей діалогічного мовлення відіграє важливу роль у процесі побудови і реалізації діалогічних висловлювань. Учені трактують ситуативність по-різному: як відповідність природного темпу мовлення ситуації, що склалася (М. Ільїн); як якість мовлення, його властивість мовними засобами виражати ситуацію (Й. Берман і В. Бухбіндер); як особлива властивістю, яка виявляється в тому, що мовленнєві одиниці у смисловому й часовому параметрах збігаються з ситуацією і створюють потенційний контекст певного діапазону (Ю. Пасов).
Ситуативність передбачає врахування ситуації спілкування для створення висловлювання, тексту. Ситуація спілкування включає, на думку вчених-методистів (М. Вашуленко, І. Нагрибельна, М. Пентилюк та ін.), низку складників: комплекс обставин; комплекс дій; сукупність подій; сукупність взаємин. Приналежність мовленнєвої ситуації до мови, мовлення й позамовних чинників спостерігають через такі визначення, як:
- ситуація – це мовне середовище;
- ситуація – це позамовні обставини;
- ситуація – це сукупність умов, мовленнєвих і позалінгвістичних.
Безперечно, діалогічне мовлення тісно пов’язане з конкретною ситуацією спілкування, однак не кожна мовленнєва ситуація має значення для акту комунікативного спілкування. Ситуація спілкування стає мовленнєвою лише тоді, коли її можна вирішити за допомогою мовлення. Для того, щоб у певній ситуації виникло спілкування, необхідні певні комунікативні мотиви, які перетворять будь-яку ситуацію в мовленнєву ситуацію спілкування. Таким чином, мовленнєвою можна назвати лише таку ситуацію реальної дійсності, яка зумовлює певну комунікативно-мовленнєву реакцію.
Мовленнєва ситуація – це сукупність обставин і взаємин, що створюють умови для спілкування, впливаючи на добирання лінгвістичних і паралінгвістичних засобів. Для методики навчання української мови важливе значення має встановлення таких типів мовленнєвих ситуацій, які працювали б на формування учня-мовця, його комунікативної компетентності, мовленнєвого етикету, на вирішення будь-яких життєво необхідних проблем за допомогою доречно дібраних мовцем вербальних і невербальних засобів комунікації. Мовленнєва ситуація важливий складник процесу навчанні діалогічного мовлення учнів початкової школи, що є необхідною умовою формування вмінь створення діалогічних висловлювань, вироблення навичок говоріння й аудіювання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Пассов Е. Коммуникативный метод обучения иностранному языку / Е.И. Пассов. – М.: Просвещение, 1991. – 159 с.
- Ростикус Н. Система вправ із розвитку зв’язного діалогічного мовлення молодших школярів / Н. Ростикус // Початкова школа. 2018. № 6, № 7.