Рокша Галина
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Комар О. А.
Розвиток просторових уявлень у людини є необхідною передумовою науково-технічного, зображувально-художнього, спортивного та інших видів діяльності, пов’язаних з конструктивним мисленням і технічною творчістю.
Для нас важливо зупинитися на характеристиці простору, зокрема, просторових уявлень у дітей. Просторові уявлення дітей у цілому більш яскраві, ніж у дорослих, що вказує на переважну діяльність першої сигнальної системи в дитячому віці. Розвитку уявлень сприяють виховання спостережливості і тих форм діяльності, що вимагають реалізації відповідних уявлень.
Л. С. Виготський відзначав, що «дитина, як людина, починає свій розвиток у процесі формування відносин з матеріальною дійсністю». Перш ніж «стати» до предметів цієї дійсності в яке б то не було теоретичне «духовне» відношення, вона повинна харчуватися, дихати і відправляти інші свої життєві функції, тобто вона повинна діяти як дуже практична і матеріальна істота. Отже, дитина виступає перед нами, насамперед, як суб’єкт матеріального процесу життя. У процесі свого розвитку вона зустрічається з уже готовими, історично сформованими умовами, що і визначають її буття як «суспільної істоти» [1].
Таким чином, розвиток дитини залежить від того, як її виховують, як організоване виховання, де, у якому оточенні вона росте. Отже, в іграх відбувається більш глибокий, складний процес перетворення і засвоєння того, що взято з життя, тобто з навколишнього середовища дитини.
Гра розглядається різними дослідниками по-різному. як форма життя дитини, форма діяльності і вид діяльності. Відомий педагог і лікар Е. А. Аркін з цього приводу писав: «Не може бути здорового розвитку без діяльного, цікавого життя. Таке діяльне життя дитина веде у грі, вільній, нею самою створюваній, гра єдина форма діяльності дитини, що у всіх випадках відповідає її організації». Для нас найбільш важливим є те, що гра це природна діяльність дитини, що характеризується самостійними, особистісними проявами на основі емоцій [2].
У роботі Л. С. Виготського «Уява і творчість у дитячому віці» розкривається зв’язок уяви (фантазії) з дійсністю. На нашу думку, цей зв’язок має першорядне значення для розуміння того, як створюється дитиною ігровий простір [3].
Перша форма зв’язку уяви з дійсністю полягає в тому, що будь-яке створення уяви завжди будується з елементів, узятих з дійсності, і які містяться в колишньому досвіді людини. Звідси, за твердженням Л. С. Виговського, випливає перший і найважливіший закон, якому підкоряється діяльність уяви: творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і розмаїття колишнього досвіду людини, тому що цей досвід являє собою матеріал, з якого створюються побудови фантазії. Тому чим багатший досвід людини, тим більше матеріалу, яким володіє його уява.
Виходячи з цього закономірно випливає висновок про необхідність розширення досвіду дитини, як досить міцної основи для її подальшої творчої діяльності. Чим більше дитина бачила, чула і переживала, чим більше вона знає і засвоїла, чим більшою кількістю елементів дійсності вона практично користується тим змістовнішою і продуктивнішою інших буде діяльність її уяви.
Другою формою зв’язку фантазії і реальності є зв’язок між готовим продуктом фантазії і яким-небудь складним явищем дійсності. У цьому контексті уява стає засобом розширення досвіду людини, яка може уявляти те, чого не бачила особисто, з чужої розповіді й опису те, чого в її безпосередньому власному досвіді не було. Уява допомагає людині засвоювати чужий історичний чи соціальний досвід.
Третьою формою зв’язку між діяльністю уяви і реальністю є емоційний зв’язок. Цей зв’язок, на думку психологів, має подвійний характер: будь-яке почуття, емоція прагне втілитися у певні образи, що відповідають цьому почуттю. Емоція в свою чергу є ніби здатністю підбирати враження, думки й образи, що співзвучні тому настрою, який володіє людиною в дану хвилину. Цей вплив емоційного фактора на фантазію психологи називають законом загального емоційного знаку.
Гра дозволяє дитині схоплювати ціле раніш частини, переносити властивості одного образу на інший, виражати в символічній формі узагальнені зв’язки і закономірності об’єктивного світу.
Нами встановлено, що створення ігрового простору залежить від колишнього досвіду дитини, від її емоційності, здатності до комбінування, створення нового. Особливе значення в розвитку і створенні ігрового простору має саме розвиток у дитини функції заміщення, коли визначаючи простори гри, дитина, через введення вираження «начебто», повідомляє однолітку, з яким взаємодіє, про його (простір) особливості, про будову і означення нових елементів простору, звуженні чи розширенні його. Дорослий, що знаходиться за межами гри, не завжди може оцінити зміст простору, його межі. Це відбувається у зв’язку з тим, що в старшого дошкільника ігровий простір часто не представлений предметами матеріального середовища, він може бути набагато ширшим, ніж позначено ззовні. Виходячи з цього ми спробуємо сформулювати визначення ігрового простору, позначивши в ньому як об’єктивні, так і суб’єктивні характеристики.
Під ігровим простором розуміється місце, межі якого можуть бути позначені предметами матеріального світу, а можуть бути і не позначені, реалізоване в дитячих уявленнях, образах, про які дорослий може довідатися, тільки звернувшись до дитини з питанням чи беручи участь у грі. Таким чином, ігровий простір - це не конкретне місце, а комбінований образ місця, що створюється для гри і найчастіше пов’язаний зі словесним позначенням предметів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Виготський Л. С. Педагогічна психологія. Москва : Педагогіка, 1991. 287 с.
- Аркін Е. А. Дитина в дошкільні роки. Москва, 2008. 324 с.
- Виготський Л. С. Уява і творчість у дитячому віці. Психологічний нарис. 3-є вид. Москва, 1991. С. 7-9.