Рубцева Анастасія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Нова українська школа, модернізуючи систему навчання, головну роль в освітньому процесі ІІІ тисячоліття відводить, як багато сторіч тому, Учителю. Сучасне суспільство, входячи в постіндустріальну епоху, покладає на вчителя велика надію та відповідальність, адже в жодній людській діяльності результати очевидні не відразу, а через роки, а невдачі не призводять до таких важливих наслідків, як у педагогічній.
Учитель початкової школи – це друга мати, добра, чуйна, всезнаюча, котра володіє великим талантом любові до дитини і до своєї справи. Відомим учителем-практиком, котрий постав ученим-методистом був Василь Олександрович Сухомлинський. Це був сільський учитель і оригінальний теоретик, великий діяч мовної шкільної світи. Василь Сухомлинський – заслужений учитель України, котрий 35 років свого життя віддав школі,лауреат Державної премії імені Т.Г. Шевченка. З його ім’ям пов’язані збагачення і піднесення педагогічної науки ХХ століття. В. Сухомлинський є автором низку педагогічних праць: «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві», «Народження громадянина», «Батьківська педагогіка» та ін. Усього написав 41 монографію, понад 600 наукових статей. У педагогічній спадщині В. Сухомлинського яскраво простежуються соціально-педагогічні ідеї. Творчість видатного педагога пронизує проблема проектування людини, яка ґрунтується на ідеї всебічного розвитку людини. Усі сторони виховання (розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне) вчений розглядав у єдності, вважаючи, що при упущенні чогось одного не розв’яжеться жодне виховне чи навчальне завдання. Теоретико-методична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога увійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід значно вплинули на розвиток шкільної системи освіти, збагатили педагогіку України новими концепціями.
Школа – це місце, де дитина-школяр має відчувати радість дитинства, щастя, повноцінність свого духовного життя, торжество праці та творчості. Учений бачить школу по-особливому, до школи підходить діалектично – від «школи під голубим небом», школи природи, чуттєвого, емоційно-конкретного сприйняття світу до школи як джерела духовності, культури, моральних цінностей, місця вирішення протиріч і конфліктів. У книзі «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинський зазначає, що важливе значення мають багатогранні емоційні стосунки з дітьми в дружному колективі, де вчитель не лише наставник, а друг і товариш. Справедливо стверджує, що не потрібно використовувати покарання в формі морального осудження колективом.
Досвід власної багаторічної учительської практики, узагальнення величезної педагогічної спадщини минулого переконали В. Сухомлинського у тому, що сила і можливості виховання потужні і невичерпні. На думку В. Сухомлинського, учитель, вихователь – це «особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства – розуму, думок, почуттів дітей, підлітків і юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого – багатство народу, його майбутнє, його надія – молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства – людину. У цьому творенні найголовнішим є вміння знайти в моральних цінностях нашої Вітчизни і всього людства те, що треба вкласти в юні душі. Визначивши такі ціннісні орієнтири, вихователь замислюється над тим, як налаштувати своїх вихованців на сприйняття моральних цінностей.
Педагогічна система навчання В. Сухомлинського передбачає лідерство учителя в одночасній взаємодії рівноправ’я педагога та школа і базується на принципах гуманізму – на визнанні особистості дитини як найвищої цінності. Учений-практик відстоював ідеї гуманізму і вірив в те, що істинне гуманне суспільство можуть створити тільки розумні й гуманні люди. В. Сухомлинський вважав своїм обов’язком докласти всіх зусиль, аби виховати її: «Скільки я буду жити, стільки буду перевіряти в своїй школі правдивість істини, в яку я щиро і глибоко вірую: людину можна виховати тільки добром». Сутність виховання, а, зрозуміло і навчання, за В. Сухомлинським, полягає в тому, що педагог вірить у реальність, втілюваність і досягнення ідеалу, вимірює свою працю критерієм і мірою ідеального. В. Сухомлинський був першим, хто говорив про дитину, «яку можна виховати», а не про ту, яку «складно виховати». В. Сухомлинський стверджує, що потрібно робити серце дитини тривожним, чуйним, тендітним, тому що «справжня душевна стійкість, мужність, вірність принципам немислимі саме без тонкості та витонченості». Однією із головних світоглядних позицій В. Сухомлинського є думка про те, що дитина повинна жити у світі прекрасного, щоб вона відчувала, творила і берегла красу в природі й у людських стосунках, тому що у світі прекрасного народжується потреба бути красивим.
Василь Олександрович збагатив і систематизував теорію і методику навчання української мови, розробив новітні для свого часу ідеї виховання шкільного колективу, розробив форми його організації, мету і мотиви діяльності. Ідеї вченого і сьогодні трансформують відповідно до вимог сьогодення сучасні вчителі, ефективно втілюють у практику навчання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. – К. : Радянська школа, 1977. – Т. 1. – С. 55–208.
- Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. – К. : Радянська школа, 1977. – Т. 1. – С. 7–282.
- Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. – К. : Радянська школа, 1977. – Т. 2. – С. 419–654.