Херсонюк Ірина
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кравчук О. В.
Актуальність дослідження визначається концептуальними положеннями Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Закону України «Про освіту», у яких проголошено побудову навчально-виховного процесу на засадах демократії, гуманізації, інтеграції. Відтак, основною метою навчання виступає розвиток інтересу до пізнання, формування в учнів навичок самоосвітньої діяльності. В оновленій, реформованій українській школі дитина має стати суб’єктом пізнання, що наповнене діяльнісним змістом.
У зв’язку з переорієнтацією мети освіти та відповідним зміщенням акцентів із пріоритетів формування знань, умінь та навичок на домінування компетентнісного підходу гостро постає необхідність створення оптимальних умов розвитку означених якостей, починаючи з першого класу, учнями якого на сучасному етапі є шестирічки. Діти цього віку знаходяться на межі між дошкільним та шкільним періодом, їх психологічні особливості суттєво відрізняються від особливостей семирічних дітей, тому залучення їх до шкільного навчання потребує підсиленої уваги. Водночас у перших класах навчаються учні, яким уже виповнилося сім років, що призводить до загострення проблеми та вимагає перегляду моделі навчання й виховання першокласників, пошуку шляхів і засобів розвитку допитливості, інтересів, самостійності, активності; організації життєвої й пізнавальної діяльності на засадах творчості, оскільки творчість є природним середовищем для дітей.
Деякі аспекти навчання першокласників досліджені сучасними психологами та педагогами: адаптація до шкільного життя (О. Боделан, О. Проскура, Г. Цукерман); проблема мотивації (Л. Божович, Н. Зубалій, А. Маркова, Н. Пророк); пізнавального інтересу (Н. Бібік, О. Дусавицький, Н. Морозова, Г. Щукіна); організація пізнавальної діяльності (Т. Байбара, В. Бондар, В. Лозова, О. Савченко, В. Сухомлинський); навчання в співробітництві (Ш. Амонашвілі, Л. Бондар, Г. Цукерман) тощо. Проте недостатньо розробленими залишаються дидактичні умови розвитку потребнісно-мотиваційної сфери першокласників, зокрема допитливості – передумови пізнавального інтересу та самоосвітньої діяльності, природної якості дитини, що зароджується в дошкільному віці та набуває розвитку у віці шести-семи років.
Вивченню природи допитливості присвячені психологічні, педагогічні дослідження, методичні розробки, у яких допитливість розглядається в межах потребнісно-мотиваційної сфери особистості: як стадія пізнавального інтересу (Н. Бібік, О. Дусавицький, Я. Кодлюк, Н. Морозова, Г. Щукіна); пізнавальна потреба (В. Крутецький, Л. Проколієнко, С. Рубінштейн, В. Юркевич); складова пізнавальної мотивації (Д. Берлайн, В. Поплужний). В інших дослідженнях допитливість трактується з різних позицій: як потужний стимул пізнавального та творчого розвитку особистості (Н. Шумакова); інтелектуальне почуття (А. Аржанова, Д. Богоявленська, В. Давидов, В. Сухомлинський); передумова ініціативної діяльності (В. Бондаревський, Н. Вербова). У дослідженнях Н. Вічалковської, Т. Гусєвої, Г. Костюка, О. Крупнова, С. Кудінова, Н. Лобової допитливість розглядається як інтегрована властивість особистості, що поєднує в собі низку структурних компонентів.
Відсутність єдиного підходу до визначення допитливості та недостатня розробленість дидактичних умов, сприятливих для розвитку названої якості, ускладнюють практичне вирішення означеної проблеми в сучасній початковій школі. У численних дослідженнях психологів (Б. Ананьєва, Л. Божович, Л. Виготського, Д. Ельконіна, Г. Костюка, С. Кудінова) підкреслюється парадоксальність зниження допитливості в умовах залучення до навчально-пізнавальної діяльності. Пояснюється цей факт наданням пріоритету стратегії формування в процесі навчання, про що свідчать дані опитування вчителів та батьків першокласників.