Яворська Тетяна
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Роєнко Л. М.
У початковій школі перед учителем поставлено основне завдання: формування комунікативних умінь, закладання основ культури спілкування. Збагачення словникового запасу займає особливе місце у процесі навчання молодших школярів, адже успіхи в опануванні мовою виступають як найважливіша умова загальної успішності у навчанні.
Одним із джерел збагачення словникового запасу й увиразнення мовлення школярів є вивчення синонімів, які надають мові точності, ясності, барвистості. Саме за допомогою синонімів досягається точність зображення предмета, чіткість висловлення думки, урізноманітнення виражальних засобів мовлення.
Проблемі вивчення синонімії в шкільному курсі мови присвячували свої роботи методисти В. Мельничайко, Л. Марченко, М. Вашуленко, А. Гольдберг, Н. Нікітіна, Ю. Новікова, М. Оморокова, Г. Сніткіна та ін.
Синоніми як лексична категорія – це слова, які означають назву одного і того ж поняття, узагальненні своїм основним значенням, але відрізняються відтінками у значенні або емоційно-експресивним забарвленням [1].
Однією з основних ознак синонімів є здатність їх означати одне і те ж поняття – вони виступають як слова, близькі чи тотожні за своїм основним значенням.
Другою ознакою синонімів є те, що вони обов’язково чимось різняться між собою, мають додаткові значеннєві відтінки, різний змістовий обсяг, відрізняються мірою емоційного забарвлення, стилістичною приналежністю до загальновживаної лексики чи лексики книжної, розмовної, фамільярної тощо; виявляють різну активність у мові, характеризуються неоднаковою сферою поширення та здатністю сполучатися з іншими словами в реченні. Усі ці особливості синонімів простежуються в словесному оточенні.
За різними принципами класифікації синоніми поділяють на кілька різновидів:
- абсолютні, або повні, ‒ неповні (останніх у мові переважна більшість);
- семантичні – стилістичні – семантично – стилістичні;
- різнокореневі – однокореневі;
- загальномовні – контекстуальні [3, 540].
Ознайомлення з явищем синонімії, а точніше, прикметникової синонімії, розпочинається в 2-му класі під час вивчення теми «Прикметник. Зв’язок прикметника з іменником. Практичне змінювання прикметників за числами. Прикметники подібні за значенням». Закріплюються вміння визначати в тексті прикметники, утворювати словосполучення іменників з прикметниками, формувати вміння знаходити в тексті та добирати прикметники подібні за значенням, не зазначаючи термінів.
Прикметник має більші потенційні можливості, порівняно з іншими частинами мови, вступати в синонімічні відношення. Крім широкої, розгалуженої системи значень та відтінків у значеннях, загальновживаних і загальноприйнятих, прикметники вільніше і частіше, ніж інші частини мови, виступають у переносному і метафоричному значеннях.
У сучасній українській мові прикметник чітко виділяється як самостійна частина мови зі своїми семантико-граматичними особливостями.
У процесі вивчення прикметника учні засвоюють його граматичні категорії, виражальні можливості прикметників у мовленні, а також створюються необхідні умови для цілеспрямованого збагачення словникового запасу учнів в цілому і синонімами зокрема.
Аналіз лінгвістичної та методичної літератури показує, що проблема вивчення прикметника як важливого аспекту розвитку зв’язного мовлення молодшого школяра, знаходиться у полі зору лінгвістів і методистів А. Грищенка, М. Жовтобрюха, М. Плюща, В. Виноградова, Г. Чуйко, М. Вашуленка, В. Мельничайка, М. Дорошенка тощо.
Формування граматичного поняття «прикметник» у молодших класах здійснюється поетапно:
1 клас: ознайомлення зі словами – назвами ознак; уміння ставити до слів запитання який? яка?яке? які?; співвідношення слова і зображення відповідної ознаки;
2 клас: визначення слів, що відповідають на питання який? яка?яке? які?; утворення словосполучень «іменник + прикметник»; добір до предметів їх ознак;
3 клас: зв’язок прикметників з іменниками; уведення термінів «однина – множина»; формування поняття змінювання прикметників за родами в однині та усвідомлення неможливості такого змінювання у множині;
4 клас: змінювання прикметників за відмінками; практичне ознайомлення (без уживання термінів) з прикметниками твердої і м’якої групи; вимова і написання закінчень прикметників; розвиток умінь розпізнавати прикметники в тексті, спостереження за їх роллю в мовленні, уживання в процесі побудови висловлювань [2,с. 203-204].
Прикметникові синоніми не мають самотійного вживання, а значення і відтінки прикметників зумовлюють тим іменником, до якого вони належать, бо саме іменник диктує можливість використання відповідного прикметника.
Прикметники-синоніми виражають ознаки предмета або явища, близькі за значенням і різні за звучанням, відрізняються семантичним значенням і (або) стилістичним забарвленням. Оскільки синоніми відрізняються відтінками лексичного значення, емоційно-експресивним забарвленням, стилістичною належністю, ступенем уживаності й поєднанням з іншими словами, майбутні вчителі мають урахувати, що й робота над синонімами забезпечує сприймання учнями найтонших смислових та експресивних відтінків, а отже, бути точнішими у слововживанні.
Учням початкових класів певною мірою відома розвинена лексико-семантична група прикметників, що охоплює назви основних кольорів і їхніх відтінків, що вказують на різні ступені вияву колірної ознаки, на інтенсивність колірного тону, особливості змішування кольорів тощо. Основу цієї системи становлять сім семантично незалежних основних назв, які позначають колір без відтінків (червоний, жовтий, зелений, голубий, синій, білий, чорний). Периферію становлять наявні в мові «кольорові» прикметники, семантично вмотивовані й об’єднані навколо основних кольорів, створені шляхом поєднання основ (яскраво-жовтий, блідо-голубий тощо) і творення від інших ознак, назв предметів і явищ дійсності (калиновий, молочний, кремовий), що значно розширює відоме коло назв кольорів.
У процесі роботи над прикметниками-синонімами вчитель має сформувати в учнів такі вміння: з’ясовувати лексичне значення прикметника; розрізняти в мовленні близькі за значенням слова; самостійно добирати синоніми, створювати синонімічний ряд ознаки; замінювати в тексті прикметник відповідним синонімом; самостійно вживати в готовому тексті дібране синонімічне слово; самостійно вибирати зі свого лексичного запасу або зі словника найвлучніші і найдоречніші для висловлення власної думки синоніми; створювати усні й письмові висловлювання, удосконалювати процес власного мовлення шляхом його уточнення і розширення синонімічними ознаками. Важливим складником цієї діяльності є добір текстів для тренувальних вправ, головним критерієм яких має бути художня й змістова довершеність.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Варзацька Л. О. Навчання мови та мовлення на основі тексту. Київ, 1986. 105 с.
- Методика навчання української мови в початковій школі: навч. метод.посіб.длястуд.вищ.навч.закл. / За ред. М. С. Вашуленка. Київ, 2010. 364с.
- Українська мова. Енциклопедія / Під ред. В. М. Русанівського, О. О.Тараненко, М. П. Заблюк та ін. Київ, 2000. 752с.