Волошин Олена,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. біол. н., доцент Голуб В. М.
У педагогічній практиці пізнавальний інтерес розглядають, як засіб активізації пізнавальної діяльності учня, як ефективний інструмент учителя, що дозволяє йому зробити процес навчання привабливим, виділити в навчанні саме ті аспекти, які зможуть залучити до себе мимовільну увагу учнів, змусять активізувати мислення, хвилюватися і переживати, захоплено працювати над навчальним завданням. Афоризм Йогана Фрідріха Гербарта «Смертний гріх учителя ‒ бути нудним» часто визначає розуміння педагогом місця пізнавального інтересу в навчанні, який розглядається ним як інструмент пожвавлення навчального процесу, що перебуває в його руках.
Перед сучасною школою, а в особливо початковою, постали завдання, спрямовані на виховання в учнів нових ціннісних орієнтацій, багато в чому пов’язаних зі сприйняттям навколишньої дійсності, її оцінкою, з діяльністю і поведінкою людини в природному середовищі і в суспільстві.
Реалізації цих завдань сприяють багато навчальні предмети, але найбільші можливості має інтегрований курс «Я досліджую світ», яка представлена в рамках компонента державного освітнього стандарту для початкової школи. Ця освітня галузь передбачає засвоєння молодшими школярами знань, які допомагають формуванню у них цілісного погляду на навколишній світ, розуміння учнями його матеріальності і пізнаванності, сприяють розвитку особистості дитини.
Важливим засобом активізації пізнавального інтересу сучасних школярів є використання у навчальному процесі різних освітніх технологій. У сучасній дидактиці використовується багато освітніх технологій, але у при викладанні інтегрованого курсу «Я досліджую світ» найчастіше використовуються ігрова технологія, групова технологія та інформаційно-комунікативна технологія.
Одним з напрямів активізації пізнавального інтересу є включення у навчальний процес сучасних інформаційних технологій. Їх використання допомагає вчителям перейти від пояснювально-ілюстративного способу навчання до діяльнісного, при якому дитина стає активним суб’єктом навчального процесу, що сприяє усвідомленому засвоєнню знань учнями.
Мета технології групового навчання ‒ створення умов для розвитку пізнавальної самостійності учнів, їх комунікативних умінь та інтелектуальних здібностей за допомогою взаємодії в процесі виконання групового завдання для самостійної роботи [1].
Колективні форми роботи, що стимулюють спілкування, ніде не є настільки корисними для загального розвитку і обов’язковими для дітей, як у молодшому шкільному віці. Спілкування покращує обмін інформацією, удосконалює комунікативну структуру інтелекту, вчить правильно сприймати, розуміти і оцінювати дітей.
Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор.
На відміну від ігор взагалі педагогічна гра має суттєву ознаку ‒ чітко поставлену мету навчання і відповідний їй педагогічний результат, які можуть бути обґрунтовані, виділені у явному вигляді й характеризуються пізнавальною спрямованістю [2].
Гра удосконалює предметну діяльність, логіку і прийоми мислення, формує та розвиває вміння і навички ділової взаємодії з людьми. Іншими в цьому віці стають і дитячі ігри, вони набувають досконаліших форм, перетворюються в розвиваючі. Змінюється їх зміст, збагачуючись за рахунок набутого досвіду. Індивідуальні предметні ігри набувають конструктивного характеру, в них широко використовуються нові знання, особливо в галузі природничих наук, а також ті знання, які набуті дітьми на заняттях працею в школі. Інтелектуалізуються групові, колективні ігри. У цьому віці важливо, щоб молодший школяр був забезпечений достатньою кількістю розвиваючих ігор в школі та вдома і мав час для занять ними. Гра в цьому віці продовжує займати друге місце після навчальної діяльності (як провідної) і істотно впливає на розвиток дітей.
Для того щоб навчання стало колективною діяльністю, необхідно, щоб кожен учень став суб’єктом цієї діяльності. Байдуже ставлення до навчання, пасивна поведінка на уроці, постійна потреба в допомозі та інструкції роблять з учня пасивного спостерігача, нездатного самостійно мислити і діяти. Розподіл ролей між учителем і школярами, при якому учень поступово стає організатором своєї навчальної діяльності (вчить себе), є основною умовою навчання як колективної діяльності. Технологія співробітництва ‒ робота в групах і парах ‒ сприяє розвитку у молодшого школяра вміння виявляти ініціативу, творчість, самостійність в навчанні, сприяє розвитку вміння вчитися.
Список використаних джерел
1. Селевко Г. К. Энциклопедия образовательных технологий : в 2 т. М. : Просвещение, 2006. Т. 2. 816 с.
2. Сопівник Р. В., Дубровська Л. О., Дубровський В. Л. Система дидактичних ігор як засіб ефективності навчально-виховного процесу у сучасній початковій школі. Психолого-педагогічні науки. 2016. № 4. С. 111–114.