Кузнєцова Наталія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Комар О. А.
Проблема виховання ‒ одна з найдавніших проблем людства, але й сьогодні вона не втратила своєї актуальності, що зумовлено тими процесами, які відбуваються в останні роки в нашій країні: національно-культурне відродження Української держави, кардинальні зміни соціально-економічної, політичної ситуації. Усе це спричинює певні впливи на всі галузі суспільного буття, в тому числі й на педагогічну теорію, викликаючи відповідні зміни в підходах до розв’язання значного кола проблем, зокрема пов’язаних з вихованням молодого покоління.
Як відомо, соціально-психологічні явища значною мірою обумовлюють поведінку особистості. Виникаючи як продукт спілкування, вони поступово набувають відносної самостійності, здійснюючи регулюючий сплив на вчинки людей. Зумовлено це наявністю досить значної кількості різноманітних чинників, які, залежно від генетичних даних конкретної особистості, тієї чи іншою мірою впливають на розвиток усіх її складових: духовно-моральну і психосоціальну сфери, інтелект, креативність тощо. Підґрунтям цього процесу стає своєрідний механізм соціальної саморегуляції, який зазвичай характеризується певною випадковістю, непередбачуваністю.
В іншому випадку, зазначений вплив є певним чином детермінованим і таким, що надходить від професійно підготовлених фахівців ‒ педагогів. Тут ідеться про механізм педагогічної регуляції духовно-морального стану і поведінки особистості, котрий можна розглядати, як цілеспрямований вплив на її свідомість з метою формування певних стійких якостей. Саме свідомість людини є вищим регулятором її поведінки і дій, адже будь-який імпульс до дії, виникаючи під впливом внутрішнього стану особистості або зовнішніх обставин, завжди співвідноситься з поглядами, ідеями, принципами і нормами, що склалися в людини і відповідно санкціонуються або гальмуються ними.
У зв’язку з цим, у сучасному вихованні пріоритетного значення набуває моральний аспект, мета якого і полягає у формуванні відповідних особистісних утворень (стійких моральних якостей, моральних потреб, переконань і почуттів, навичок і звичок поведінки) через означений механізм педагогічної регуляції.
Процес морального становлення дитини має специфічні особливості на кожному віковому етапі. Вивчення психолого-педагогічної літератури свідчить: молодший шкільний вік є найбільш сенситивним періодом для розвитку наявних соціально-значущих якостей особистості й формування нових. Підґрунтям для цього твердження можуть бути такі характерологічні особливості дітей зазначеного віку, як підвищена емоційність, чутливість, сприйнятливість, розвиток позитивних потреб та інтересів у поєднанні з певною пластичністю. Головна особливість розвитку особистості в цьому віці ‒ зміна соціальної позиції. Дитина приступає до систематичного навчання, стає членом шкільного і класного колективу, змінюються її взаємини з дорослими, головним авторитетом для молодшого школяра здебільшого стають учитель, вихователь, які формують у нього позицію учня, підводять до розуміння нових обов’язків. Входження в нові колективи змінює і поглиблює систему взаємин дитини з навколишньою дійсністю, впливає на характер і зміст дитячих емоцій: вони стають тривалішими, стійкішими і глибшими. Формуються такі якості, характерні для початківців як організованість, дисциплінованість, ініціативність, відповідальність, активність.
Дослідження психологічної науки (І. Бех, А. Венгер, Г. Костюк, Я. Коломинський, В. Мухіна, О. Скрипченко та ін.) свідчать, що для дітей молодшого шкільного віку характерна рухлива активність, готовність до дії. Пізнання навколишнього відбувається крізь призму численних «навіщо?», «чому?», «як?». Для молодших школярів характерне непереборне прагнення до різноманітної діяльності. Тому, за умов педагогічно правильного спрямування їхньої діяльності, вона стає для них не тільки джерелом знань і вироблення вмінь, а й ефективним засобом набуття досвіду моральної поведінки. Однак, треба враховувати і такий факт: прагнення дітей цього віку часто відзначаються ситуативністю, поведінка характеризується нестійкістю, їм притаманна швидка зміна настрою. Вони прагнуть долучатися до виконання будь-якої роботи, намагаються брати участь у багатьох заходах, хоча енергія їхніх бажань часто не відповідає наявним можливостям. Нерідко у боротьбу вступають мотиви «хочу» і «потрібно». І не завжди перемагає моральний. Тобто, система моральних якостей, які складають морально-духовне «Я» молодшого школяра, ще недостатньо стабільна: «ті чи інші властивості не набули достатньої ролі, коли виникає ситуація, в якій поведінка суспільно засуджується» [1, с. 2].
Це пов’язано з тим, що обмежений життєвий досвід дітей цієї вікової категорії утруднює можливості вироблення самостійних поглядів на існуючі моральні правила і норми, визначення власних моральних орієнтирів. Цілком слушною уявляється позиція І. Коберник, яка для більш конкретного аналізу співвідношення «зовнішнього» і «внутрішнього», що обумовлює психічний розвиток дитини як процес перетворення власної особистості, ввела поняття, яке відображає сутність цього співвідношення ‒ поняття «внутрішньої позиції дитини». Внутрішня позиція «формується в процесі життя і виховання ... і є відображенням того об’єктивного становища, яке займає дитина в системі доступних для неї суспільних відносин» [2, с. 10].
Ця внутрішня позиція відображає не просто об’єктивне становище зростаючої людини в житті, а її ставлення до цього становища, характер її потреб, мотивів, прагнень і «має свою ...логіку, свої власні закономірності» [2].
Одна з характерних психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку, зокрема учнів 1‒2 класів, ‒ це яскраво виявлена навіюваність, піддатливість впливу. З цією особливістю тісно пов’язана інша ‒ схильність до наслідування. Це зумовлено нечіткістю, нестійкістю внутрішнього еталону та внутрішнього плану дій молодшого школяра. Схильність до наслідування, з одного боку, допомагає засвоїти приклад, зразок поведінки, а з іншого ‒ сковує дитину.
Моральні переконання не виникають самі собою; вони формуються протягом усього життя людини, зазнаючи змін як в плані змісту, так і рівня (від елементарного до високого) усвідомлюваності. Ці питання здавна привертали до себе увагу, однак, на сьогодні не існує однозначного підходу до визначення суті поняття «переконання», що продукує утвердження в педагогічній теорії значного розмаїття поглядів та ідей.
Отже, основна увага у формуванні моральних переконань відводиться волі, яка спрямовує діяльність людини. А це і має бути основоположним принципом виховання, адже вольова людина завжди знає, чого хоче. Вона має мету, бачить свою дорогу чітко і намагається її осягнути.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бех І. Науковий підхід ‒ запорука виховного успіху педагога // Початкова школа. ‒ 2019. ‒ № 11‒12. ‒ С.2‒5.
2. Коберник І.О. Моральне виховання: традиції, проблеми, інновації / Коберник І. // Рідна школа. – 2012. – №5. – С. 42–44.