Коханська Антоніна
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Модернізація системи освіти, впровадження концепції «Нова Українська школа» зумовлюють перегляд й удосконалення процесу мовного навчання у початковій школі, викликають необхідність виховувати креативну й інтелектуально розвинену особистість учня ХХІ століття, здатного грамотно, аргументовано та переконливо продукувати і доводити власну думку, викладену в текстовій формі. Необхідною умовою формування всебічно розвиненої, соціально активної особистості, спроможної реалізувати себе в різноманітних галузях суспільної діяльності, є вивчення української мови, опанування мовних норм, засвоєння стилістичного багатства рідної мови, вироблення вміння користуватися ними в різних комунікативних ситуаціях. Текстоцентричний підхід до навчання мови визначений основною функцією мови – бути найважливішим засобом спілкування і спрямований на формування всебічно розвиненої особистості молодшого школяра, котрому притаманна правильна культура спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності і який володіє засобами самовираження державною мовою, вміє аналізувати та продукувати тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення залежно від комунікативної ситуації.
Важливим завданням вивчення української мови у початковій школі є формування комунікативної компетентності молодшого школяра, якісний його мовленнєвий розвиток, що стосується передусім здатності вправно й успішно здійснювати різні види мовленнєвої діяльності. В основу початкового курсу української мови покладено відомості про текст, його будову, загальні ознаки, що утворюють мовленнєву ситуацію (кому адресований, з якою метою, де використовується тощо), типи та стилі (ознайомлення), що надає можливість вивчати мовні одиниці на основі тексту, створює умови для формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати та створювати власні тексти в усній і писемній формах, аналізувати доречність і правильність уживання в них лінгвістичних засобів, редагувати й удосконалювати їх. Основа розвитку мовленнєвої діяльності молодшого школяра – текстотворення, систематичний мотивований розвиток умінь і навичок створювати тексти.
У науці наявне різне трактування поняття тексту. У другій половині ХХ ст. вчені розглядають текст як лінгвістичне і як комунікативне явище.
Текст (від лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) – це об’єднана змістовим зв’язком послідовність мовних одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність. Одним із найбільш переконливим є визначення тексту, подане в Енциклопедії «Українська мова», – це «писемний або усний мовленнєвий масив, який становить лінійну послідовність одиниць мовлення, побудованих за законами відповідної мови – висловлень, що розглядаються з боку його комунікативної організації, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному, дистантному плані – спільною темою і сюжетною заданістю» [4, с. 66]. У тлумачному словнику поняття «текст» трактується як «зв’язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується змістовою і структурною завершеністю, орієнтацією автора на певного адресата» [2]. На думку І. Гальперіна, текст – це «витвір мовного процесу, що визначається завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений у відповідності з типом цього документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість та прагматичну установку» [3]. М. Бахтін визначає так текст (письмовий і усний) – це «первинна даність усіх дисциплін і взагалі всього гуманітарно-філософського мислення (у тому числі навіть богословського та філософського мислення в його витоках). Текст є тією безпосередньою дійсністю (дійсністю думки та переживань), з яких тільки можуть виходити ці дисципліни і це мислення» [1, с. 318].
У практиці шкільної мовної освіти термін «текст» використовують для позначення частини мовлення, що характеризується інформативністю, граматичною та смисловою цілісністю, стилістичною спрямованістю. Текстом вважають всю сукупність висловлювань, яка являє собою певну комунікативну систему. Текст – це структурно-семантична мовна одиниця, що складається з декількох чи багатьох речень. Текстом можуть бути як окремі слова або словосполучення, так і одне речення або їх сукупність, які семантично та змістовно поєднані. Текстом вважається вся сукупність висловлювань. Текст самодостатній і разом з тим взаємопов’язаний з іншими текстами у комунікації, у ньому реалізуються всі рівні мови, функціонують всі мовні одиниці, пов’язані семантико-граматичним відношеннями. П. Дудик визначає текст, як писемний або усний мовленнєвий масив, найчастіше багатослівна семантична і граматична єдність, утворена одним чи кількома реченнями, що виражають завершену думку [4]. Текст створюється за певною визначеною комунікативною метою мовця, внаслідок його прагнення виділити своє висловлювання за певною ознакою (змістом, стилістично, логічно тощо).
Отже, текст розглядаємо – це мовна одиницю найвищого рівня і комунікативна одиниця; продукт мовленнєвої діяльності, відтворення, розуміння та створення якого є головною метою навчання української мови й розвитку мовлення молодших школярів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М., 1986. 445 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. К.: ВТФ Перун, 2003. 1440 с.
3. Гальперин И. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
4. Дудик П. Синтаксис української мови : підруч. К., 2010. 384 с.
5. Українська мова : Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. К. , 2004. 824 с.