Гуртовенко Лілія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент
Торчинська Т. А.
Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дитини, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання. Її назвали «супутником дитинства». Дитяча гра – це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній та соціальній діяльності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання.
Дидактична гра – творча форма навчання, виховання та розвитку здобувачів вищої освіти, школярів і дошкільників. Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам’ять, мислення, мову, сенсорну орієнтацію, кмітливість. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагогів і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами безпосередності й неудаваної цікавості [3].
Дидактична гра – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.
У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед учнями не прямо, як на занятті, а пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією.
Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання учнями набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.
Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси дітей, вчитель повинен добирати їх відповідно до навчальної програми для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання.
Вагомий внесок у розвиток проблеми гри як окремого феномена дитячої життєдіяльності у вітчизняній педагогічній науці зробили такі видатні педагоги і психологи, як Є. Покровський, С. Русова, С. Смирнов, Я. Чепіга. Вчені дійшли висновку, що дидактична гра – це природна потреба дитини, головний фактор її формування; вона має соціальну природу, відкриття й досягнення якої потребують високорозвиненої особистості.
Дидактична гра як форма навчання містить у собі декілька елементів. Основний з них — дидактичний. Він точно встановлює мету використання гри (навчання дітей чогось, її виховний вплив). Ігрове завдання визначає ігрові дії учнів, спрямованні на використання набутих знань або закріплення у процесі гри. Ігрові дії є підставою проведення гри, вони потребують дохідливого, поступового пояснення. Це взаємозв’язок між практичною дією учня і його розумовою діяльністю (цілеспрямоване сприйняття, порівняння, спостереження, пригадування). Використання дидактичних ігор на уроці тісно пов’язано з формуванням пізнавальної активності і тому педагогам необхідно усвідомити, що кожній дитині властивий лише тільки їй притаманний стиль та манера навчатися, свій практичний досвід.
Всі дидактичні ігри можна розподілити на три основні види: ігри із предметами (іграшками, природним матеріалом); настільно-друковані; словесні ігри [2].
Всі види дидактичних ігор можуть бути реалізовані в урочній діяльності. Для педагогів важливо продумати поетапний розподіл ігор, у тому числі й дидактичних, на уроці. На початку уроку мета гри – організувати й зацікавити дітей, стимулювати їхню активність. Усередині уроку дидактична гра повинна вирішити завдання засвоєння теми. Наприкінці уроку гра може мати пошуковий характер. На будь-якому етапі уроку гра повинна відповідати таким вимогам: бути цікавою, доступною, захоплюючою, включати дітей у різні види діяльності.
Отже, гра, може бути проведена на будь-якому етапі уроку, а також на уроках різного типу.
Для проведення дидактичної гри потрібно відвести 5-15 хвилин. Успіх у роботі може бути досягнутий за умови обов’язкової ретельної попередньої підготовки вчителя і учнів, під час якої діти ознайомлюються зі змістом гри, ігровим завданням, правилами гри, їх дією. Водночас, вони пригадують, повторюють, удосконалюють необхідні знання, правила, навички, виконують елементи гри. Така робота дає можливість учителю визначити готовність школярів до проведення гри в повному її обсязі. Важливо не тільки продумати саму організацію проведення гри, а й враховувати вік дітей, їхній психологічний стан. Дидактичні ігри на уроці ні в якому разі не повинні бути лише розважальними. Це цілеспрямований, активізуючий засіб, зорієнтований на вивчення, засвоєння, закріплення, застосування навчального матеріалу на підставі ігрової діяльності [1].
На нашу думку, кожен учитель, підходячи творчо до цього виду діяльності учнів, може моделювати їх залежно від віку дітей, їхніх практичних можливостей, умов, свого особистого бачення і творчої винахідливості.
Дидактична гра стимулює пізнавальну діяльність учнів, викликає позитивні емоції у ставленні до навчальної діяльності, до її змісту, форм і методів здійснення. Увага школярів, передусім, спрямована на ігрову дію. При цьому до процесів запам’ятовування, осмислення підключаються глибокі переживання особистості, які роблять їх інтенсивнішими, результативнішими, і навчання відбувається без особливих зусиль при великому емоційному піднесенні.
Отже, eфективність дидактичних ігор як методу навчання, залежить не лише від цілеспрямованості використання в освітньому процесі, але й від повноцінної реалізації їх суто ігрових функцій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Воробйова С. Дидактична гра в процесі навчання // Рідна школа. – 2002. - № 10. – С. 46 – 48
2. Жорник О. Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності / О. Жорник // Рідна школа. – 2000. – №2. – С.26-28.
3. Кудикіна Н.В. Ретроспективний погляд на формування сучасної моделі ігрової діяльності // Шлях освіти. – 2013. - № 1. – С. 43-45.