Пасічник Тетяна Іванівна
Здобувачка другого (магістерського) освітнього рівня вищої освіти
Науковий керівник:
к. пед. н., доцент,
доцент кафедри виховних технологій та педагогічної творчості
Резніченко І. Г.
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
На сучасному етапі розвитку суспільства педагогічна думка здійснює пошук нових пріоритетів в освіті та вихованні підростаючого покоління, у центрі яких – особистість дитини з її потребами й інтересами, життєвими цінностями. Найголовнішою цінністю, яку має плекати сучасна школа, є здоров’я дитини, його формування й підтримка на різних етапах навчання. Тому актуальним є питання розробки нових освітніх концепцій, здійснення валеологізації навчання на підставах компетентнісного підходу, пошуку здоров’яформуючих та здоров’язбережувальних технологій навчання, спрямованих на гармонійний розвиток особистості кожної дитини та формування й збереження її інтегрального здоров’я.
Поняття здоров’я визначається вченими як стан фізичного, психологічного та соціального благополуччя, високої працездатності людини [1].
Зміст здоров’я розкривається в декількох поняттях: стан організму, який характеризується його зрівноваженістю з довкіллям і відсутністю будь-яких хворобливих змін, та як стан тілесного, душевного й соціального благополуччя.
Під здоров’язбережувальними технологіями вчені пропонують розуміти:
– сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
– оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
– повноцінний та раціонально організований руховий режим [2].
Мета здоров’язбережувальних освітніх технологій – забезпечити учням можливість збереження здоров’я за період навчання в школі, сформувати у них необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити використовувати отримані знання в повсякденному житті. Обов’язковий елемент всіх здоров’язбережувальних освітніх технологій – регулярна експрес-діагностика стану здоров’я учнів і відстеження основних параметрів розвитку їх організму в динаміці (початок-кінець навчального року), що дозволяє зробити відповідні висновки про стан здоров’я учнів і його зміну.
Для досягнення мети здоров’язбережувальних освітніх технологій застосовуються такі групи засобів:
– рухової спрямованості;
– оздоровчі сили природи;
– гігієнічні [3].
До засобів рухової спрямованості належать фізичні вправи, фізкультхвилинки і рухливі перерви, емоційні розрядки і «хвилинки спокою», гімнастика (оздоровча, пальчикова, коригуюча, дихальна, для профілактики простудних захворювань, для бадьорості), лікувальна фізкультура, рухливі ігри, спеціально організована рухова активність дитини (заняття оздоровчої фізкультурою, своєчасний розвиток основ рухових навичок), масаж, самомасаж, психогімнастика, тренінги та ін.
Використання оздоровчих сил передбачає проведення занять на свіжому повітрі, що сприяє активізації біологічних процесів, підвищує загальну працездатність організму, сповільнює процес стомлення і т. ін.
Облік впливу метеорологічних умов (сонячного випромінювання, температури повітря і води, змін атмосферного тиску, руху й іонізації повітря й ін.) на певні біохімічні зміни в організмі людини, які призводять до зміни стану здоров’я та працездатності, може сприяти зняттю негативного впливу процесу навчання на школярів.
Як відносно самостійні засоби оздоровлення можна виділити: сонячні та повітряні ванни, водні процедури, фітотерапію, ароматерапію, інгаляцію, вітамінотерапію (вітамінізацію харчового раціону, йодування питної води, використання амінокислоти гліцину двічі на рік – у грудні та навесні з метою зміцнення пам’яті школярів). Можливе і застосування нових елементів: фітовіталень, кабінетів фізіотерапії, оздоровчих тренінгів для педагогів та учнів [2].
До гігієнічних засобів досягнення цілей здоров’язбережувальних освітніх технологій навчання належать: виконання санітарно-гігієнічних вимог, регламентованих санітарними правилами і нормами; правил особистої та загальної гігієни (чистота тіла, чистота приміщень для занять, повітря і т. ін.); провітрювання і вологе прибирання приміщень; дотримання загального режиму дня, режиму рухової активності, режиму харчування і сну; прищеплення дітям елементарних гігієнічних навичок (миття рук, використання носової хустинки тощо); навчання дітей прийомам здорового способу життя, найпростішим навичкам надання першої медичної допомоги (при порізах, саднах, опіках, укусах); своєчасна вакцинація учнів з метою попередження інфекцій; дотримання граничного допустимого рівня навчального навантаження для уникнення перевтоми.
Недотримання гігієнічних вимог до проведення занять знижує позитивний ефект здоров’язбережувальних освітніх технологій. Однією з головних вимог до використання перерахованих вище засобів є їх систематичне і комплексне застосування: у вигляді занять з використанням профілактичних методик і, можливо, застосуванням функціональної музики, аудіосупроводу уроків; через чергування занять з високою і низькою руховою активністю; у вигляді реабілітаційних заходів; через масові оздоровчі заходи, спортивно-оздоровчі свята, тематичні свята здоров’я, походи на природу, екскурсії; під час організації роботи з сім’ями школярів з метою пропаганди здорового способу життя в системі організаційно-теоретичних і практичних занять на батьківських лекторіях, у роботі з педагогічним колективом – як навчання педагогічного колективу в умовах інноваційного освітнього закладу.
Систематичний вплив на організм та психіку учнів може бути успішним лише за умови доцільного використання методів здоров’язбережувального впливу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Апанасенко Г. Л. Медична валеологія (вибрані лекції). Київ: Здоров’я, 1998. 248 с.
2. Ващенко О.М. Готовність вчителя до використання здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі. Здоров’я та фізична культура. 2006. №8. С. 1-6.
3. Денисенко Н. Ф. Освітній процес має бути здоров’язбережувальним. Дошкільне виховання. 2007. №7. С. 8-10.