Шевченко Ірина Юріївна
Здобувачка другого (магістерського)
освітнього рівня вищої освіти
Науковий керівник:
к. пед. н., доцент,
доцент кафедри виховних технологій та педагогічної творчості
Резніченко І. Г.
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Проблема духовності є однією з тих проблем, які прийнято називати «вічними» й які особливо актуалізується в драматичні періоди людської історії.
Проблема духовності людини й формування її основ у школярів постає як нагальна серед пріоритетних проблем, що потребують найбільш пильної уваги педагогів і всього суспільства в цілому. Джерелом, основою духовності людини виступає її внутрішній індивідуальний і неповторний духовний світ. Система освіти в сучасних умовах є основним механізмом успадкування культурного надбання новими поколіннями. А школа покликана допомогти дитині в становленні її духовного «Я», в її ціннісному орієнтуванні.
Актуальність проблеми духовності підтверджується багатими доробками у різних галузях науки і практики. Зокрема її вивчення знайшло відображення у наукових положеннях філософів, які розглядають духовність як сферу осмислення дійсності (В. М. Баранівський, Г. І. Горак, Л. В. Сохань, Л. М. Олексюк, В. І. Слободчиков, В. М. Сугатовський, В. М. Шердаков та ін.); психологів, які розкривають психологічні витоки духовних цінностей (І. Д. Бех, М.І. Боришевський, Т.В. Бутковська, О.І. Зеліченко, В.М. Москалець, О. В. Киричук, Г. С. Костюк, Є. О. Помиткін, та ін.); педагогів, які досліджують сутність духовного розвитку, особливості організації духовного виховання особистості (С. У. Гончаренко, Ю.С. Гуров, В. М. Доній, І. А. Зязюн, І. В. Зайченко, Б. С. Кобзар, І. В. Степаненко, С. М. Тищенко та ін.) та взаємообумовленість духовного та національного (Д. О. Тхоржевський та ін.).
У сучасній школі ідеї морального виховання органічно вписуються у зміст і методику навчальної і позанавчальної роботи, в організацію життєдіяльності школярів. Для учнів цей напрям виховання має на меті формування в дітей знань і уявлень про загальнолюдські цінності, мораль, рідний край, розкриття на доступному рівні особливостей взаємодії людей у родині, в колективі, суспільстві; виховання гуманної, соціально активної, відповідальної особистості.
Як зазначає О. Савченко [2, с. 128], відповідно до вікових і пізнавальних можливостей учнів мета морального виховання реалізується на засадах системного підходу різними шляхами: через взаємодію виховного потенціалу змісту різних предметів; демократичні, гуманні методи і форми організації співпраці дітей і дорослих в урочній і позаурочній діяльності; розширення зв’язків дітей з соціумом, залучення до участі в дитячих та молодіжних організаціях, в проектах, що сприяє набуттю позитивного індивідуального досвіду взаємодії в колективі; досягнення єдності вимог школи і родини в моральному вихованні дітей.
Серед потреби дітей шкільного віку виокремлюються: у смисловій сфері - духовний розвиток; у ціннісній сфері - моральний розвиток; в інтелектуальній - розвиток інтуїції, мислення; в емоційно-вольовій - розвиток емоційної культури, вольових якостей; у фізичній сфері - фізичний розвиток [4].
Молодший шкільний вік, в період якого змінюється весь спосіб існування дитини, її провідна діяльність, є важливою віхою в процесі розвитку духовності особистості. У молодшому шкільному віці розширюються моральні знання дітей і стають більш диференційованими їхні моральні оцінки.
Отже, в контексті розвитку духовності врахування індивідуально-психологічних та вікових особливостей важливе на всіх етапах становлення та розвитку особистості дитини.
У плані урахування індивідуально-психологічних особливостей дитини батькам, а згодом вихователям і вчителям необхідно брати до уваги особливості темпераменту дітей, рівень їхньої активності, мотивацію.
Сімейне виховання є тим чинником, який закладає підґрунтя розвитку різних сфер особистості.
При організації освітнього процесу в закладах освіти необхідно враховувати як вікові тенденції розвитку особистісної та духовної сфери школярів, так і їх індивідуально-психологічні особливості.
У плані врахування вікових тенденцій необхідним є виокремлення пріоритетних напрямів виховної роботи для дітей різного віку. Так, у дошкільних закладах – це заняття із збагачення емоційно-чуттєвої сфери дітей (малювання, ліплення, танці, співи, що розвивають емоційну сферу, уяву та фантазію дитини, естетичні почуття, а також пізнавальні бесіди, які розширюють знання дошкільнят про навколишній світ; ознайомлення дітей зі світом казки, котра в символічному вимірі увібрала в себе весь досвід попередніх поколінь, національні традиції тощо).
Для молодших школярів дієвими з точки зору розвитку духовності виступають програми з естетичного, трудового виховання, залучення дітей до пізнавальної активності – відвідування різноманітних гуртків, секцій, проведення конкурсів. Досить дієвим засобом є проведення спецкурсів для молодших школярів, зокрема побудованих на обговоренні актуальних для дитини тем: школа, спілкування, друзі тощо. Заняття мають проводитися в активній, ігровій формі, із зміною видів діяльності дітей: читання та обговорення казок, оповідань, малювання, застосування ігор.
Отже, джерелами розвитку духовності особистості дитини виступають виховання, просвітницькі, культурно-освітні заходи, художня література, засоби масової інформації, через які духовні надбання стають здобутками індивіда [1].
Підбиваючи підсумки, відзначимо, що передумови духовного розвитку особистості закладаються в ранньому дитинстві: через ставлення батьків, сімейне виховання. Згодом набувають все більшої ваги такі чинники розвитку духовності дитини як зміст виховання, особистість вихователя, соціальні контакти, засоби масової інформації, твори художньої літератури. Врахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей дитини при взаємодії з нею, при плануванні певних розвивальних заходів значно підсилює ефективність виховного впливу.
Основу духовного потенціалу особистості складають ціннісні орієнтації та пріоритети. При цьому система ціннісних орієнтацій не є стабільною і незмінною; вона характеризується певною динамічністю, що виявляється у розвитку та зміні ставлення індивіда до свого оточення, продуктів життєдіяльності, мотивів і особливостей поведінки.
Отже, духовна сфера особистості, складовими якої виступають ціннісні орієнтації, самосвідомість, ідентичність особистості, зазнає певних трансформацій, зумовлених як макросоціальними, так і індивідуально-особистісними, віковими змінами. При цьому слід зважати на той факт, що духовний розвиток виступає однією з форм самоусвідомлення, самовираження внутрішніх інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних сил індивіда і залежить від характеру його уявлень про духовно-культурні цінності, їх значення для життя особистості й суспільства у цілому.
Список використаних джерел:
1. Горак Г. І. Філософія : курс лекцій. Київ : Вілбор, 1997. 272 с.
2. Савченко О. Я. Виховний потенціал початкової освіти. Київ : СПД «Цунзинович Т. І.», 2007. 204 с.
3. Солдатова О. Л. Его-ідентичність в нормативних кризах розвитку : питання психології. 2006. № 5. С. 73-84.
4. Помиткін Є. Психологічне забезпечення духовного розвитку дитини : програми роботи з дітьми від 5 до 18 років. Київ : Шкільний світ, 2008. 127 с.