Гузинець Олеся Володимирівна
головний спеціаліст відділу організаційної та інформаційної роботи апарату райдержадміністрації
Мукачівська районна державна адміністрація
м. Мукачево, Україна
Перенесення досвіду зарубіжних досягнень на терени вітчизняного освітнього простору, на наше переконання, сприяє формуванню нових складових української освітньої парадигми, зумовленої наповненням християнських цінностей молодих людей. У цьому сенсі зарубіжний досвід європейських країн є особливо значущим. Особливий інтерес складає Німеччина щодо розроблення та впровадження ефективних методів релігійного виховання у процес виховання молодих людей. А саме: функціонує розвинена система професійної освіти релігійно-педагогічних кадрів, наявна ґрунтовна нормативно-правова база та теоретико-методологічне забезпечення викладання релігії у світській школі.
Суспільно-історичними передумовами розвитку релігійного виховання на землях Німеччини були: церковно-державна співпраця в галузі шкільної освіти; ґрунтовна законодавча підтримка конфесійного релігійного виховання в державних закладах освіти; високий ступінь децентралізації управління освітою, виключна компетентність місцевих міністерств та відомств із питань культури й освіти у справах релігійного виховання учнів; наявність інституту церковного членства й приналежність більшості населення до євангельської та католицької конфесій на першому й другому етапах, а також збільшення кількості неконфесійного населення та представників нехристиянських віросповідань у німецькому суспільстві; значний авторитет і суспільно-політичний вплив церков, широка суспільна підтримка релігійно-виховних традицій німецького народу; високі вимоги суспільства до духовно-морального виховання учнів; державне забезпечення релігійного або етичного виховання учнів на їхній вибір, організація підготовки та підвищення кваліфікації викладацьких кадрів, оцінювання успішності учнів, можливість складання випускного іспиту з предмету «Релігія» [1].
Велика Британія впроваджує також неконфесійну модель релігійної освіти як найбільш придатну і перспективну для сучасного поліконфесійного та поліетнічного британського суспільства, а поліконфесійний характер українського соціуму робить актуальним дослідження та використання позитивного досвіду Великої Британії в цій галузі. В означеному контексті теоретичні та практичні надбання щодо релігійної освіти у Великій Британії є цінним джерелом ще й тому, що виховні системи наших країн мають чимало спільного, зокрема визнання концепції особистісно зорієнтованої освіти, спрямованість до діалогу культур в інформаційному суспільстві, формування толерантності як основи діалогічної свідомості та відкритості до плюралістичності культур світу.
У Великій Британії школа та церква були щільно пов’язані протягом усієї історії становлення християнської цивілізації. Тривалий час виховання відбувалося виключно у дусі релігійних цінностей та уявлень, що відповідало політичним та соціальним потребам, об’єднувало суспільство та підтримувало його єдність. Ставлення британського суспільства до питань релігії та релігійної освіти зазнало суттєвих змін протягом останнього століття. Але, незважаючи на процес секуляризації, церква зберегла гідне місце у суспільстві, а той факт, що батьки вважають за потрібне надання своїм дітям релігійної освіти у школах, говорить про усвідомлення власних релігійних традицій та ролі релігійної освіти у процесі формування особистості. Значна увага приділяється впровадженню в країні єдиної Національної програми релігійної освіти з метою забезпечити право молодого покоління отримати релігійну освіту незалежно від соціального статусу, культурної, расової, статевої приналежності та здібностей; затвердити освітні стандарти в цій галузі шкільного навчання; сприяти його безперервності та послідовності, постійному вдосконаленню набутих знань і досвіду [3].
Вивчаючи досвід Польщі, Л.Пелех наголошує на ролі, яку виконує релігійна педагогіка як наука та навчальна дисципліна, яку можна охарактеризувати як процес впливу на оновлення життя людини в певних вимірах: пізнавальному (критична рефлексія), онтичному (спосіб життя), біографічному (життєва дорога людини) та реляційному (життя у взаєминах з іншими людьми). Отже, релігійна педагогіка – це наукова дисципліна, предметом дослідження якої є освітньо-ціннісний потенціал різних релігійних тверджень, процеси релігійного навчання і виховання та релігійної соціалізації в релігійній (костельній) спільноті, сім’ї, школі й суспільстві. Релігійна педагогіка містить два аспекти дослідження: педагогічний та теологічний, чим відокремлює себе від традиційної катехетики, що визначається як теологічна наука про різні форми передрікання біблійних послань, християнського виховання та місію Костелу в трансформації цінностей до молодого покоління [2, с.207].
Таким чином, вивчення зарубіжного досвіду, залучення теоретичних та практичних досягнень авторів, що ґрунтовно вивчали цей досвід, сприятиме кращому розумінню феномену духовно-релігійного виховання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. АртерчукТ.О. Релігійне виховання у закладах загальної середньої освіти ФРН (друга половина ХХ – початок ХХІ сторіччя): навчально-методичний посібник /за ред. проф. В.М. Жуковського. – Рівне: ПП ДМ, 2010. – 180 с.
2. Пелех Л. Християнські цінності як основоположний чинник формування морально-етичних якостей молоді в Польщі. Нова педагогічна думка. - 2014. - № 1. - С. 206-209.
3. Погромська Г.І. Розвиток релігійної освіти у середніх школах Великої Британії. Ди-я на здобуття наукового ступеня к. пед. н. зі спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2009.