Карнаухова Марина,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: канд. пед. наук, професор кафедри
теорії початкового навчання Коберник Г. І.
Першочерговим завданням загальноосвітньої середньої школи є усунення причин, що заважають саморозвитку кожного учня, гальмують розкриття їх здібностей в навчально-виховному процесі. Цього не можна зробити без розвитку його активності взагалі і навчально-пізнавальної, зокрема, без перебудови навчального процесу, використання в ньому індивідуального підходу до кожного учня, врахування в ньому не тільки навчальних можливостей, але й проявів того чи іншого рівня навчально-пізнавальної активності.
Костюк Г. С. дає таке тлумачення поняттю “активність”: “Здатність змінювати навколишню дійсність у відповідності до особистих потреб, поглядів, мети. Як риса особистості активність проявляється в енергійній, ініціативній діяльності, у праці, у навчанні, в громадському житті, різних видах творчості та ін. [2, с. 61].
Інші вчені (Богомолова Г.П., Верхів В.В., Крупнов О.І., Черемних Н.С.) активність розглядають як характеристику не результату діяльності, а самого процесу: діяльність енергійна, отже вона важлива.
Під навчально-пізнавальною активністю ми розуміємо системну якість навчальної діяльності учня, що проявляється у ставленні його до її змісту і процесу, у прагненні до активного оволодіння знаннями і способами їх здобування за оптимальний час, в мобілізації морально-вольових зусиль на досягнення навчально-пізнавальної мети.
Центральне місце в системі психології активності у пізнанні займає положення М. І.С еченова, що психічна діяльність є процес. Тому навчально-пізнавальна активність не може залишатися тільки в сфері педагогічної проблеми і не може зводитись до результатів певних знань. Психологічно активне засвоєння знань – це здійснення в умовах навчання мислительної діяльності аналізу, синтезу, абстракції і узагальнення (С.Л.Рубінштейн) [4, с. 364].
Це, власне означає, що завдання вчителя так керувати пізнавальною активністю учнів, щоб вони разом з ним порівнювали предмети та явища, аналізували факти, застосовували їх взаємозв’язки, робили узагальнення. Цьому сприяє чітке пояснення вчителем мети уроку, питань, що з неї випливають, послідовність їх розгляду, чіткість формувань і інші позитивні якості викладу. Аналітико-синтетична діяльність в процесі навчання розвивається, удосконалюється. Так, учні початкових класів аналізують предмети, явища в процесі дій з ними, на основі сприймання їх або спостережень над ними. Це в більшості предметно-діловий аналіз. Поступово в аналіз включаються уявлення дітей, їх знання, набуті в минулому, внаслідок чого чуттєвий аналіз переходить в свою вищу стадію – розумовий аналіз. Процес правильно організованої навчальної діяльності учнів веде до формування в них загальних методів мислительної діяльності, до розвитку мислення на рівні понятійного мислення, тобто до розвитку одного з необхідних компонентів навчально-пізнавальної активності.
Виникає важливе питання: які рушійні сили психологічного розвитку дітей, що є одним із головних факторів формування навчально-пізнавальної активності? Професор Г. С. Костюк відзначає, що рушійні сили цього розвитку слід бачити у внутрішніх суперечностях процесу кавчання, так, наприклад, суперечностях між новими вимогами, потребами, прагненнями учня і досягнутим рівнем його розвитком, між новим завданням (динамікою) і стереотипом мислення і поведінки, що склалися між внутрішніми, суб’єктивними можливостями і його об’єктивним ставленням до оточуючого середовища [2, с. 72–84]
Завдання вчителів також полягає в тому, щоб досліджувати реальні протиріччя, що виникають в свідомості дітей під час навчання і використовувати їх з метою активізації пізнавальної діяльності.
Протиріччя, утруднення, що виникають в свідомості учня створює напруження думки, яке не спадає до того часу, поки не буде знайдено факт, завдяки якому воно розв’язується.
Потрібно так поставити пізнавальне завдання, щоб воно стало суб’єктивним завданням школярів. Виникнення пізнавальної необхідності зв’язано з усвідомленням учнем значення і смислу того, що має бути засвоєно.
Під час аналізу особистостей навчально-пізнавальної активності дітей молодшого шкільного віку встановлено індивідуальні відмінності сприймання, уваги, мислення, пам’яті, уяви. Ці відмінності вимагають у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів певних норм навчального навантаження, індивідуальних режимів навчальної діяльності. Реалізація цих вимог можлива за рахунок диференційованого підходу до організації навчально-виховного процесу, який передбачає глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів, їх класифікацію за типологічними групами і організацію роботи цих груп на виконання спеціальних навчальних завдань, що сприяють розвитку їх навчально-пізнавальної активності [1, 234]
Список використаних джерел
1. Гальперин П. Я. Введение в психологию / П. Я. Гальперин. – М.: Педагогика, 1976. – 341с.
2. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості / Г. С. Костюк .– К.: Радянська школа, 1959. – 231 с.
3. Лозова В. І. Пізнавальна активність школярів / В. І. Лозова. – Харків: Основа, 1990. – 89с.
4. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – М.: Просвещение, 1976. – 424 с