Торчинська Тамара,
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри фахових методик та інноваційних технологій у початковій школі Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Психолого-педагогічні засади засвоєння лексики – це складний внутрішній процес, який містить у собі сприйняття, розуміння, осмислення, узагальнення, закріплення, використання. Тому моделювання системи роботи з українською лексикою та введення такої лексики до активного словника учнів неможливе без урахування досягнень психологічної науки.
Психолого-педагогічна практика, представлена широким колом методичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення характеристик мовлення молодших школярів (М. Баранов, М. Вашуленко, І. Ґудзик, В. Капінос, Н. Скрипченко та ін.). Низка наукових праць присвячена пошуку шляхів формування й удосконалення мовленнєвих умінь школярів різного віку в процесі навчання мови й мовлення (Л. Варзацька, Н. Гац, Л. Давидюк, Н. Пашківська, І. Шаповалова).
Слово засвоюється на рівні першої і другої сигнальної системи, тому існує необхідність враховувати цю двоплановість слів. Так, у психологічній структурі слова вчені виділяють дві сторони: чуттєву та змістову. На рівні першої сигнальної системи засвоюються тільки зорові та слухово-зорові структури слова, у результаті чого у свідомості людини виникає зоровий, слуховий, графічний та артикуляційний образи - це і є чуттєва сторона (зовнішня) структури. Саме тому засвоєння слова передбачає утворення зв’язків між зоровими, слуховими та руховими ділянками кори головного мозку.
Оволодіння словом на рівні другої сигнальної системи передбачає засвоєння не лише зовнішньої форми, а й його змістової (внутрішньої) сторони, значення слова (семантики) і формування поняття. Семантика слова являє собою складне утворення із трьох видів відношень:
1) до предмета дійсності;
2) до висловлюваного поняття;
3) до інших слів у системі мови.
Характеризуючи психологічні основи збагачення словникового запасу учнів, Семчинський С.В. вважає, що «… робота над лексикою значною мірою, ніж інші сторони навчання мови, ґрунтується на психологічних процесах, пов’язаних із пам’яттю» [4].
Важливо враховувати також особливості активної словесної пам’яті: ті слова, що частіше відтворюються, міцніше запам’ятовуються. Психологами встановлено, що процес утворення будь-яких навичок в умовах практичної діяльності здійснюється швидше, вони зберігаються довше, особливо за умови свідомого виконання дій зі словом. Таке розуміння суті збагачення словника учнів є важливим, оскільки робота над збагаченням мовлення вимагає чіткого осмислення, спеціального часу на уроці, специфічних прийомів.
Така спрямованість вимагатиме ґрунтовних пояснень лексичного значення та використання у мовленні певного слова аби кожен учень сприйняв не лише зовнішні ознаки, а й пізнав глибинний зміст лексичної одиниці, бачення того чи іншого явища, що, зрештою, відображається у прямих і переносних значеннях слова. Тому одним із найважливіших моментів у збагаченні мовлення учнів є розкриття смислового значення невідомих лексем і уточнення їх смислового значення.
Засвоїти лексичну одиницю – означає засвоїти структуру значення слова, оволодіти достатньою кількістю словосполучень, які розкривають семантико-граматичні ознаки слів, а сама організація словникової роботи, її продуктивність дещо залежить від того, настільки методика цієї роботи відповідає не тільки лінгвістичним, а й психологічним і психолінгвістичним закономірностям.
Оскільки, засвоєння нових слів розпочинається з їх сприймання, то це може позначитися на тому, як воно закріпиться в лексиці учнів, перейде чи не перейде до їх активного словника. В цілому формування лексичних умінь і навичок здійснюється поетапно.
Досить доцільним є виділення трьох основних етапів формування навички, виходячи з психологічної характеристики дій учня – рецепції, репродукування і продукування; з обсягу висловлювання, що сприймає, репродукує або продукує учень; з якості навички, яку слід сформувати на цьому етапі, тобто характеру дій учнів із новим мовним матеріалом.
Перший етап (орієнтовно-підготовчий): на цьому етапі учні знайомляться з новим лексичним матеріалом, що подається в ситуації, коли школярі виконують певні мовленнєві (в окремих випадках – мовні) дії за зразком або правилом. Тут створюється орієнтовна основа як необхідна умова формування навички та семантизація нових лексичних одиниць.
На другому етапі (репродуктивному) має місце автоматизація дій учнів з новим мовним матеріалом і новими лексичними одиницями в аналогічних ситуаціях мовлення, головним чином, на рівні фрази / речення (в окремих випадках - слова або словосполучення), на понадфразовому рівні – діалогічної та монологічної єдності.
На третьому етапі (продуктивному) має місце подальша автоматизація дій учнів із новим мовленнєвим матеріалом на рівні понадфразової єдності. Новий матеріал використовується разом із тим, що вивчався раніше, завдяки чому формується така якість навички, як стійкість, продовжується формування її автоматизованості та гнучкості. Здійснюється вдосконалення дій учнів з лексичними одиницями й результат – ситуативне використання засвоєних лексичних одиниць при висловлюванні своїх думок в усній формі (говоріння) та письмовій формі (письмо), а також контекстне розуміння лексичних одиниць при читанні та аудіюванні. Тут ми маємо справу з мовленнєвими уміннями, які ґрунтуються на лексичних навичках, іншими словами, лексичні навички функціонують у мовленнєвих уміннях.
В учнів молодшого щкільного віку варто формувати такі види навичок:
а) продуктивні лексичні навички, тобто навички правильного вживання лексичної одиниці активного мінімуму в говорінні та письмі згідно із ситуацією спілкування й метою комунікації, що передбачає оволодіння такими операціями:
- виклик лексичної одиниці з довготривалої пам’яті, зовнішньо мовленнєве відтворення лексичної одиниці у потоці мовлення;
- миттєве сполучення відповідної одиниці з іншими словами, що створюють синтагму і фразу за правилами лексичної сполучуваності;
б) рецептивні лексичні навички, тобто навички розпізнавання і розуміння лексичних одиниць активного і пасивного мінімумів при читанні та аудіюванні;
в) навички обґрунтованої здогадки про значення лексичних одиниць, що відносяться до потенціального словника при читанні та аудіюванні;
г) навички користування різними видами словників (двомовних, одномовних, тлумачних, фразеологічних, тематичних, країнознавчих).
Робота над словом передбачає формування лексичних навичок, серед яких досить важливо виділити:
- засвоєння зовнішньої форми слова;
- співвіднесеність слухових і мовленнєвих відбитків слова із зоровим образом предмета (це означає, що слово пов’язане з певним уявленням, світосприйняттям, функціонує на його основі);
- зв’язки слів, що утворюють їх смислову будову (таких зв’язків у кожного слова багато, оскільки вони виражають функцію предмета, що певне слово позначає, якість предмета, його зв’язки з іншими словами);
- асоціативні зв’язки слова з іншими словами;
- співвіднесеність слова із ситуацією як системою взаємостосунків співбесідників.
Як бачимо, провідним виступає призначення слова, бо саме воно несе основне комунікативне навантаження, тому і в мовленні воно виражає ставлення того, хто говорить, його емоційний стан, завжди використовується для вирішення певного мовленнєвого завдання.
Для молодших школярів основним предметом є слово - багатогранна одиниця із широким аспектом лексичних значень. Розгляд мови на різних рівнях його мовної організації може призвести до нового, теоретичного уявлення дітей про слово та мову взагалі, до формування певного лінгвістичного світогляду, що має значення для інтелектуального розвитку особистості. Отже, чим краще засвоєні учнями поняття, тим легше їм будувати судження і висновки, тим успішніше буде відбуватися розвиток творчого мислення. У результаті цього в дітей на відповідному рівні формується теоретичне ставлення до мовленнєвої діяльності, створюються передумови для успішного засвоєння навчального матеріалу при подальшому вивченні мови.
Список використаних джерел
1. Мацько Л. І. Текст як об’єкт лінгводидактики в аспекті проблем мовної освіти // Вісник Черкаського університету / Л. І. Мацько – Серія: Педагогічні науки. – Черкаси, 2004. – Вип. 54. – С. 10–14.
2. Паламарчук В. Ф. Як виростити інтелектуала?: Посібник для вчителів // Інститут педагогіки АПН України / В.Ф. Паламарчук. – К.: Товариство «Знання», 2009. – 112 с.
3. Пентилюк М. І. Вивчення лексики і збагачення словникового запасу учнів // Удосконалення змісту і методів навчання української мови / Мельничайко В. Я., Пентилюк М. І., Рожило Л. П. – К., 2006. – С. 90–110.
4. Семчинський С. В. Загальне мовознавство / С. В. Семчинський. – К. : Освіта, 1996. – 397 с.