Глевацька Людмила,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Волошина Г. П.
Аналіз наукової літератури дозволив дійти висновку, що проблема невербального мовлення молодших школярів у психолого-педагогічній літературі мало досліджена, проте невербальний компонент спілкування розглядають багато вітчизняних і зарубіжних науковців.
Методологічні засади розвитку невербального компоненту комунікації у молодшому шкільному віці ґрунтуються на сучасній філософії освіти, реалізації її нової парадигми, яка спрямована на розв’язання найгостріших проблем освіти через «доброзичливі комунікативно-діалогові взаємодії». В основу нової парадигми покладено принцип і головна мета освітянської діяльності – формування всебічно розвиненої особистості на всіх етапах її розвитку, яка б могла поєднувати свої інтереси з національними інтересами та загальнолюдськими цінностями, забезпечуючи тим самим інтелектуальний і духовний потенціал, соціокультурні перспективи суспільства і держави.
Досвід вивчення проблеми невербальних засобів комунікації в загальній та соціальній психології представлений рядом цікавих досліджень, зокрема О. Бодальов у дослідженнях, присвячених проблемам взаєморозуміння між людьми, велику увагу приділяв невербальному компоненту спілкування.
Найбільш поширена у вітчизняній психології компонентна структура процесу спілкування, запропонована Г. Андрєєвою, яка виділяє три взаємопов’язані компоненти: комунікацію, інтеракцію та соціальну перцепцію [2, с. 156]:
комунікативна, яка пов’язана з виявленням специфіки інформаційного
процесу між суб’єктами, з урахуванням їхніх відносин між собою (установок, цілей, намірів), що призводить не просто до циркуляції, а до її уточнення і збагачення;
інтерактивна являє собою побудову загальної стратегії взаємодії; розрізняють ряд типів взаємодії між людьми, насамперед кооперацію та конкуренцію.
Аналіз загальних та спеціальних психолого-педагогічних, науково-методичних джерел засвідчення, що проблема невербальної комунікації, її структури та компонентів висвітлення досить широко в дослідженнях невербальної комунікації як паралінгвістики (М. Адріанов [1] та сприймання емоційного стану за виразами обличчя (В. Барабанщиков, Т. Малкова [2]), в результатах вивчення соціально-перцетивних компонентів невербальної поведінки, їх ролі в спілкуванні та міжособистісному пізнанні (О. Бодальов, В. Лабунська.
Предметно-дійові засоби спілкування виникають в процесі спільної діяльності дитини з дорослим і представленні предметними рухами, локомоціями, статичними позами. Їх основне призначення – виражати готовність дитини до взаємодії з дорослим і в своєрідній формі показувати, до якої співпраці вона запрошує дорослого. Предметно-дійові засоби спілкування втрачають своє значення після появи у дітей активного мовлення і в подальшому використовуються в поєднанні з мовленнєвими засобами спілкування.
Встановлено, що розвиток невербальних засобів комунікації проходить шлях від генералізованого, узагальненого наслідування експресивних реакцій дорослих, через формування первинних мімічних стереотипів, їх засвоєння у поєднанні зі словом до більш адекватних, диференційованих виразних рухів Це зумовлено розвитком нервово-м’язового апарату, впливом соціального середовища та процесу спілкування [3].
Прогресивним напрямом сучасних досліджень проблеми невербальної комунікації вважається також розгляд її як важливого компонента міжособистісного спілкування, що створює образ партнерів міжособистісної взаємодії, розкриває її внутрішній зміст у зовнішньому прояві.
Невербальна поведінка є проявом внутрішнього стану особистості й тому доцільно розглядати її як цілісну особистісну характеристику. Ці та інші положення спрямували розгляд проблеми формування невербальних засобів комунікації у цьому дослідженні у контексті соціальної перцепції як умови соціалізації особистості.
Специфіка міжособистісної комунікації визначається рядом процесів і феноменів: психологічного зворотного зв’язку, наявності комунікативних бар’єрів, комунікативного впливу, існування різних рівнів передачі інформації (вербальний, невербальний).
Головною метою інформаційного обміну є вироблення спільного змісту, єдиної точки зору та згоди, досягнення адекватного розуміння між партнерами. Так, важливою характеристикою зворотного зв’язку, крім змістового аспекту, є сприймання та оцінка реципієнтом комунікатора, яка передусім відбувається через «зчитування» невербальних засобів комунікації.
Проведений нами аналіз літературних джерел з проблеми дослідження був спрямований на розгляд невербальних засобів комунікації, їх значення для різних сторін спілкування, в тому числі у контексті формування вмінь невербального мовлення в молодшому шкільному віці.
Список використаних джерел
1. Адрианов М. С. Анализ процессов невербальной коммуникации как паралингвистики / М. С. Адрианов // Психологический журнал. – 1995. – Т. 16, № 5. – С. 115–121.
2. Барабанщиков В. А. Системность. Восприятие. Общение / В. А. Барабанщиков, В. Н. Носуленко. – М. : Ин-т психол. РАН, 2004. – 480 с.
3. Бодалев А.А. Формирование понятия о другом человеке, как о личности / А. А. Бодалев. – Л. : ЛГПИ, 1970. – 135 с.