Мала Вікторія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к.п.н., доцент Грітченко Т. Я.
Сучасна екологічна ситуація вимагає зміни ставлення суспільства і людини до екологічних проблем. Вирішення зазначених проблем можливе не тільки засобами спеціальних наукових служб і фахівців, а й зусиллями екологічної освіти учнів.
Аналіз психолого-педагогічних досліджень (О. Бацилєва, Д. Баштаник, С. Бойченко, О. Бондар, В. Буняк, С. Глазачев, С. Дерябо, А. Захлебний, О. Козлова, І. Косик, І. Пузь ,Т. Саєнко, В. Тимків, В. Ясвин та ін.) дозволяє констатувати той факт, що нині в екологічній освіті існують три основні підходи до проблеми змісту екологічної освіти.
Перша («представницька») тенденція в екологічній освіті пов’язана з акцентуванням уваги на формуванні, в першу чергу, системи екологічних уявлень. У цьому випадку екологічна освіта, в цілому, реалізується в такий спосіб. Дошкільнята знайомляться з окремими об’єктами і явищами природи, доглядають за тваринами і рослинами живого куточка. Екологічна освіта для молодших школярів – це поглиблення елементарних знань, введення до змісту загальної освіти екологічних аспектів, прикладів нераціонального використання природних багатств. Головна відмінність від попереднього етапу засвоєння фактів вже як наукових знань. Далі, в середніх класах, вивчається живлення рослин і тварин і пов’язана з цим проблема забруднення природи хімічними добривами, створення гідроелектростанцій і застосовувані заходи щодо захисту природних ресурсів, ареали проживання рідкісних тварин і рослин, організація відповідних охоронних територій тощо. Екологічні проблеми розглядаються вже в самостійних курсах ботаніки, зоології, географії та в позакласній роботі з цих предметів. Для процесу екологічної освіти старшокласників характерна спрямованість на світоглядні, філософські аспекти взаємодії суспільства і природи, а також поглиблення і розширення знань еволюційного, комплексного, узагальнюючого характеру. Екологічна освіта так само, як і на попередньому етапі, здійснюється в рамках курсів біології, географії і, в окремих випадках, як самостійний предмет «екологія». Для студентів вищої школи практично не існує концептуально і змістовно вибудованої системи екологічної освіти, за винятком окремих предметів у навчальних планах вищих шкіл. Але навіть коли ці предмети є, вони найчастіше носять вузькопрофесійну спрямованість, а в навчальних програмах з інших предметів екологічні проблеми якщо і присутні, то представлені фрагментарно і в малому обсязі.
Як правило, при такій орієнтації екологічної освіти у практичному досвіді і методичних розробках переважає монологічний спосіб. Учні отримують розрізнені відомості, запам’ятовують безліч цифрових даних, причому, часто без чітко продуманої логіки викладу всього цього матеріалу.
Друга («тенденція відносин») тенденція в екологічній освіті пов’язана з акцентуванням уваги на формуванні, в першу чергу, ставлення до природи. У цьому випадку орієнтуються на відбір такої екологічної інформації, включення особистості в такі види діяльності, спеціальне створення таких педагогічних ситуацій, які мають найбільший вплив на суб’єктивне ставлення до природи.
Саме в рамках цієї орієнтації здійснюється екологічна освіта, наприклад, у вальдорфських школах, філософською основою яких є антропософське вчення Р. Штейнера [9]. Учнів в цих школах вчать спостереженню і співпереживанню всьому, що їх оточує в зовнішньому середовищі: кожній рослині, кожній тварині, кожній людині. На думку педагогів-антропософів, саме заняття природознавством вимагають від дитини високого рівня розвитку духовного життя: здатності фантазувати, відчувати, а не тільки мислити. Знання повинні «переживатися» дитиною, саме це забезпечує їхнє осмислення особистістю і формування її відносин зі світом.
Третя («технологічна») тенденція в екологічній освіті пов’язана з акцентуванням уваги на формуванні, в першу чергу, стратегій і технологій взаємодії з природою. У цьому випадку орієнтуються на включення особистості в таку взаємодію з природою, що найбільшою мірою надає можливість засвоєння адекватних екологічних стратегій, набуття необхідних для їх реалізації умінь і навичок (технологій). «Технологічна» тенденція в екологічній освіті характерна, наприклад, для США. Відмінною особливістю американської освітньої системи є орієнтація на екологічні проблеми тієї місцевості, де живуть учні, а не на охорону «природи взагалі». Прийоми навчання припускають роботу «в полі», а не просто розглядання кабінетних таблиць.
На основі визначених підходів до проблеми змісту екологічної освіти, викладеної вище, можливе розуміння і виокремлення сутності умов і засобів формування досвіду екологічно відповідної поведінки в учнів, взагалі, і в учнів початкової школи, зокрема.
Список використаних джерел:
- Бацилєва О. В., Пузь І. В. Екологічна психологія : навчально-методичний посібник. Вінниця, 2019. 195 с.
- Баштаник Д. Ф. Екологічне виховання – основа формування екологічної культури. Київ, 2007. 149 с.
- Бойченко С. В., Саєнко Т. В. Екологічна освіта – основа сталого розвитку суспільства К. : Університет «Україна», 2013. 502 с.
- Бондар О. І. Екологічна освіта для сталого розвитку у запитаннях та відповідях : науковометодичний посібник для вчителів. Херсон : Грінь Д.С., 2015. 228 с.
- Глазачев С. Н., Козлова О. Н. Содержание экологического образования: вопросы методологи. Экологическое образование: концепции и технологи. Волгоград : Перемена, 1996. С. 39–47.
- Дерябо С. Д., Ясвин В. А. Экологическая педагогика и психология. Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. 653 с.
- Захлебный А. Н. Содержание экологического образования в средней школе: теоретическое обоснование и пути реализации : монография. М., 1987. 389 с.
- Косик І. М., Буняк В. І., Тимків В. В. Екологічне виховання учнів в школах та позашкільних закладах. Івано-Франківськ, 1996. 50 с.
- Штайнер Рудольф. Философия свободы. Основные черты современного мировоззрения. URL : tps://wn.rsarchive.org/Books/GA004/ _cover.html (дата звернення 18.09.2019).