Науково-методична робота

Яцюк Юлія Анатоліївна

викладач-стажист кафедри фахових методик та інноваційних технологій у початковій школі

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

м. Умань, Україна

Динамічні зміни в українському суспільстві неможливі без системного реформування національної системи освіти. Модернізаційні перетворення здійснюються відповідно до загальноцивілізаційних тенденцій розвитку національних освітніх систем,  трансформації освіти в Україні з її орієнтацією на людину, на фундаментальні загальнолюдські цінності, структурної перебудови системи вищої освіти і механізмів управління нею.

Аналіз джерел з проблеми модернізації вищої освіти як закономірного соціокультурного процесу дає можливість зробити висновок, що системоутворюючим чинником професійної освіти має стати її різноманітність, різнобічний розвиток і глибока інтеграція всіх освітніх підсистем і процесів. Питанням дослідження диверсифікаційних процесів присвятили свої дослідження М. Багорка, І. Білоткач, О. Ковтун, М. Корінько, Г. Пересадько, В. Цимбал та ін. Модернізація системи вищої професійної освіти  неможлива без її диверсифікації, що має забезпечити ефективність управління процесом формування мовно-комунікативних здібностей майбутніх вчителів.

Диверсифікація (від латин. diversus – різний і facer – робити, розмаїття; різнобічний розвиток; розширення активності; вихід за межі основного змісту діяльності; розвиток напрямів діяльності [5]. Даний феномен визначають як одночасний розвиток багатьох взаємопов’язаних педагогічних здібностей студентів, розширення інноваційних технологій в освіті.

Диверсифікацію професійної освіти розглядають як «процес розширення асортименту освітніх послуг» [8, с. 383]; широке розмаїття навчальних закладів, освітніх програм і органів управління, впровадження різноманітних освітніх послуг, реалізація принципів альтернативності і варіативності, забезпечення якості освіти.

В. Ковальчук зазначає, що на виникнення диверсифікації освіти вплинули такі причини:

• створення величезної кількості різнорідних освітніх послуг;
• зміна місця особистості у сфері освітніх послуг, коли особистість сама обирати освітні послуги згідно своїм можливостям, запитам і потребам;
• розвиток конкуренції між вищими освітніми установами ускладнив соціально-психологічні умови діяльності викладача, сформував нові відносини між суб’єктами освітнього процесу: студент, як споживач освітніх послуг, вищий навчальний заклад – виробник цих послуг, а студент стає менеджером процесу набуття професіоналізму;
• зміна ролі вищої освіти в освітньому просторі; зміна цілей освіти, процеси гуманізації і демократизації привели до розширення прав освітніх установ, посилення регіоналізації освіти, що відбилося на інноваційній діяльності навчальних закладів в галузі змісту освіти й педагогічних технологій, розширенні їхнього поля діяльності [4].

У філософсько-педагогічному аспекті процес диверсифікації освіти спрямований на гуманізацію і демократизацію освітніх систем, формування нових життєвих установок особистості, гуманізацію суспільно-економічних відносин, що вимагає переходу від технократичного підходу (знаннєвого) до орієнтації на розвиток особистості фахівця, формування в нього самостійності, творчої активності, уміння орієнтуватися, приймати відповідальні рішення в нестандартних ситуаціях, досягати максимально можливих результатів (особистісний підхід). Отже, освіта в умовах диверсифікації стає могутньою рушійною, ініціативною силою економічного зростання держави, підвищення ефективності і конкурентоспроможності держави; фактором перетворення суспільства на відкриту, варіативну, діалогічну, толерантну систему, що забезпечує становлення конкурентоздатних фахівців.

Диверсифікованість професійної освіти розглядають, за: рівнями освіти; типами освітніх установ; змістом освітніх програм як за рівнями освіти, так і усередині кожного рівня; базової освіти; кваліфікаційними категоріями, що присвоюються; інноваційними формами, методами і засобами навчання; здійснюваним фінансуванням.

Дослідники І. Налетова, В. Оганесов, Н. Тверезовська, В. Сидоренко, М. Умрик, В. Корсунов виокремлюють напрями диверсифікаційних освітніх процесів на сучасному етапі:

• модернізація змісту, педагогічних технологій підготовки майбутніх вчителів, системи управління якістю освіти;
• розробка механізмів інтеграції закладів вищої освіти в соціально-економічне та соціально-педагогічне середовище;
• удосконалення  практичної спрямованості підготовки майбутніх вчителів відповідно потреб регіону;
• розробка механізмів забезпечення єдності державного та регіонального компонентів у змісті освіти, посилення її виховної складової;
• розробка системи моніторингу педагогічного процесу; проведення маркетингу ринку педагогічної праці, розробка способів реагування на його зміни;
• постійне оновлення моделей соціального та професійного обліку майбутніх вчителів відповідно соціального замовлення;
• створення умов для формування нової типології освітніх установ, побудованих на засадах інтеграції освітніх структур і гнучкості освітніх форм;
• соціальна адаптація студентів і викладачів до нестандартного, конструктивного мислення і поводження, усвідомлення і розвитку власного досвіду.

Так, В. Івашковський зазначає, що основною умовою високоякісної підготовки майбутніх фахівців є створення сприятливого педагогічного клімату у закладах вищої освіти. На його думку, для встановлення оптимального педагогічного клімату слід враховувати такі чинники, як: рівень готовності до сприйняття курсів, дисциплін, програм;  готовність спрямовувати зусилля на нові види робіт; рівень мотивації навчання [3].

І. Саратцева стверджує, що процес ефективного формування конкурентоздатності студентів в освітньому процесі закладу вищої освіти обумовлений педагогічними технологіями навчання, орієнтованих на розвиток особистості, формування мовної культури майбутніх фахівців. Навчання, на думку вченого, має носити особистісно-орієнтований характер, бути спрямованим на розвиток мовних якостей особистості [7].

На думку С. Борисенко, розвиток мовно-комунікативних здібностей студентів здійснюється найбільш ефективно, якщо викладання фахових дисциплін буде спрямоване на особистісні структури майбутніх фахівців, організацію їх безперервної практичної підготовки протягом всього навчання [1] і включати інноваційні методи, засоби, форми навчання, які, по-перше, сприяють оволодінню операційною стороною діяльності, формуючи і розвиваючи професійну компетентність, а по-друге, здійснюють вплив на розвиток мовно-комунікативних здібностей особистості та усвідомлення студентами значущості своєї майбутньої професії. Розвиток здійснюється самим студентом, роблячи його здатним до самозмін, самовиховання. Сформована потреба у самовихованні зможе забезпечити випускникам їх конкурентоздатність, успішну адаптацію на ринку, ефективне входження у професію.

Щодо управління процесом формування конкурентоздатності майбутніх фахівців, то передбачено участь студентів у тренінгах лідерства, комунікативних тренінгах, дискусійних клубах, професійних майстернях, комп’ютерних та мовних курсах, гуртки за інтересами (психологічний, міжкультурного спілкування тощо), роботі ради молодих вчених, днях кар’єри, круглих столах, семінарах-практикумах, науково-практичних конференціях, ярмарках вакансій, конкурсах на заміщення вакантних посад за замовленням роботодавця, зустрічах з кращими випускниками університету; участь у студентському самоврядуванні (через можливість набуття управлінських, організаторських, комунікативних та ін. умінь), відвідування культурних видовищних установ, самонавчання, самоменеджмент тощо

Перспективи подальших досліджень вбачаємо в практичній реалізації зазначених умов у процес управління формуванням конкурентоздатних фахівців у вищому навчальному закладі та пошуку нових підходів щодо освітніх стратегій у підготовці майбутніх фахівців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Борисенко С. А. Профессиональная подготовка конкуренто-способных специалистов в области экономики: дис. канд. пед. наук: 13.00.08 / Светлана Александровна Борисенко. – Комсомольськ-на-Амуре, 2004. – 219 с.
2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; [гол.ред.В. Г. Кремень]. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
3. Івашковський В. Створення належних педагогічних умов – визнана складова процесу виховання громадянина / В. Івашковський // Рід. шк. – 2008. – № 9. – С. 36 – 39.
4. Ковальчук В. Ю. Модернізація професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя: дис… д-ра пед. наук : 13.00.04. /Ковальчук Володимир Юльянович – К., 2005. – 402. с.
5. Коджаспирова Г. М. Словарь по педагогике / Г. М. Коджаспирова, А. Ю.  Коджаспиров. – М. : ИКЦ „МарТ”, 2005. – 448 с.
6. Новейший энциклопедический словарь: 20 000 статей. – М.: АСТ; Астрель ; Транзиткнига, 2006. – 1424 с.
7. Саратцева И. П. Педагогическая поддержка развития конкурентоспособности будущих специалистов в процессе преподавания иностранного языка в ВУЗе: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед.наук / И. П. Саратцева; Дальневосточ. гос. ун-т. путей и сообщений. – Комсомольск-на-Амуре, 2005. – 24 с.