Марина Гудзь,
д. екон. н., професор кафедри економіки та митної справи
Марія Коваль,
студентка ІІ курсу магістратури
Національний університет «Запорізька політехніка»
Формування, забезпечення та підвищення конкурентоспроможності молоді на ринку праці та побудова ефективних соціально-трудових відносин у сучасних умовах глобалізації економіки, становлення «економіки знань», розвиток новітніх інформаційних технологій та технологічних змін, вимагає зміщення орієнтирів в освітній системі країни. Потребою сьогодення є ефективний перехід від освітньої моделі, притаманної індустріальному та постіндустріальному суспільству до інноваційної, що відзначається можливістю та здібністю швидко та точно реагувати та адаптуватися до мінливих сучасних змін.
При управлінні якістю освіти у ЗВО недостатньо обмежуватися тільки оцінкою самого процесу і результату. Якість освіти необхідно визначати диференційовано – з позиції змісту, процесу та результату. Управління якістю освітнього процесу в ЗВО має бути пов'язане з його змістовними, процесуальними і результативними характеристиками. У зв'язку з цим управління якістю освіти - це цілеспрямований, комплексний, скоординований вплив на освітній процес з метою досягнення оптимального поєднання його змістовних, процесуальних і результативних характеристик [1, с. 46-60].
Кінцевими показниками, що визначають якість підготовки фахівців, є знання, вміння та навички студентів, набуті ними протягом усього терміну навчання. При проектуванні та моделюванні системи управління якістю вищої освіти неможливо обійтися тільки заданими критеріями стандартів, показниками знань, умінь і навичок. Необхідна постійна наявність достовірної інформації про всі цілі, засоби й умови функціонування кожного елемента системи ЗВО, можливість вимірювання показників якості освітнього процесу. Це досягається шляхом організації системного моніторингу якості освіти. Системний моніторинг передбачає оцінку якості контингенту абітурієнтів і студентів, освітніх програм, рівня наукової та навчальної підготовленості викладацького і навчально-допоміжного складу, стану науково-дослідних робіт і їх зв'язку зі змістом навчальних курсів, ефективності організації навчального процесу, аналізу підсумкової підготовки студентів з дисциплін, тощо. Система управління якістю зобов'язує освітню установу вищої професійної освіти ввести в практику постійну оцінку і визначення ступеня задоволеності студентів, яка повинна узгоджуватися з професійними стандартами, принципами і духом освітнього закладу.
Основні шляхи підвищення якості підготовки фахівців з вищою освітою необхідно розглядати за наступними напрямками: підвищення рівня підготовки абітурієнтів; вирішення проблем матеріально-технічного забезпечення ЗВО; підготовка програмного забезпечення цифровізації вищої освіти; підвищення кваліфікації викладачів вищої школи.
Діяльність ЗВО в області якості освіти повинна будуватися на загальниx принципаx, проте методи досягнення поставлених цілей в кожному закладі освіти можуть бути індивідуалізовані. Розробляючи системи менеджменту якості необхідно брати до уваги педагогічну культуру організації й історичну компоненту закладу освіти, його структуру і галузеву орієнтацію.
Підвищення якості освіти передбачає створення сприятливого освітнього середовища, що дозволяє студенту перейти від пасивного запам'ятовування до творчого сприйняття матеріалу. Це досягається застосуванням сучасних педагогічних технологій і вдосконаленням методів контролю якості отриманих знань.
Ключовим фактором успіху, що забезпечує якісну систему контролю, є комплексний підхід, що передбачає залучення в процес всі структурні підрозділи вищого навчального закладу. Такий підхід передбачає зважене стратегічне планування, постійне вдосконалення освітнього процесу та розвиток викладацького складу. Розвиток викладацького персоналу направлено на розширення і активізацію його участі в реалізації системи якості освіти. Не останню роль тут відіграє залучення в різні громадські об'єднання студентів, які повинні усвідомлювати свою значимість у формуванні та розвитку ефективної системи якості освіти. Для аналізу задоволеності студентів застосовуються різні види анкет, які вивчають їх ставлення в цілому до освітнього процесу у ЗВО, або до окремих його аспектів.
Внутрішні аудити системи якості освіти повинні сприяти максимальному виявленню недоліків і визначати заходи і шляхи поліпшення ситуації. Зовнішні аудити системи якості освіти повинні бути спрямовані на підтвердження відповідності закладу освіти вимогам, сформульованим у нормативних документах та освітніх стандартах. Застосування принципу конфіденційності, при проведенні внутрішніх і зовнішніх аудитів діяльності ЗВО, забезпечує стимулюючий, а не каральний характер експертиз.
Обов'язковою умовою успіху впроваджуваної системи якості освіти є партнерські зв'язки між закладами освіти. Дане партнерство сприяє створенню якісного освітнього простору, необхідного для проведення процедур самоаналізу і використання нового досвіду партнерів. Необхідне створення платформ для горизонтального і вертикального діалогу на різних рівнях: всередині ЗВО між факультетами, всередині країни між закладами освіти, на Європейському рівні. Істотну роль в розвитку партнерських зв'язків відіграє академічна мобільність. Заохочуючи впровадження досвіду партнерів, не слід його повністю копіювати, необхідно переносити в свою систему тільки ті компоненти, які вписуються в конкретний контент [2, с. 22-31].
Дисбаланс ринку освітніх послуг та ринку праці проявляється в переважній більшості у одному з двох варіантів. В першому випадку, молодь формально отримавши диплом про вищу освіту може виконувати лише невідповідну отриманому освітньо-кваліфікаційному рівню роботу. У другому ж, молодь просто не може знайти роботу за спеціальністю в результаті відсутності затребуваності таких спеціалістів. Тобто, людський капітал, сформований сучасною системою освіти виявляється недовикористаним, або й зовсім нереалізованим на ринку праці країни. Отже збалансування кон’юнктури ринку освітніх послуг перш за все передбачає збалансування її структурних елементів попиту та пропозиції. Забезпечення збалансованості ринків праці та освітніх послуг вимагає впровадження стратегічного планування підготовки фахівців з вищою освітою.
З метою формування на національному рівні ефективної системи прогнозування перспективних потреб у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці в контексті забезпечення інноваційних перспектив трансформації зайнятості в Україні доцільно:
- налагодити інституційну взаємодію між соціальними партнерами (центральними та місцевими органами влади, роботодавцями та профспілками) щодо покращення інформаційної бази прогнозування;
- сприяти налагодженню координаційних зв’язків між найбільш зацікавленими суб’єктами прогнозування перспективних потреб в освіченій та висококваліфікованій робочій силі на національному рівні;
- удосконалити методичні підходи до прогнозування потреби економіки в робочій силі за видами економічної діяльності та професіями з урахуванням пріоритетів розвитку економіки, демографічних прогнозів;
- покращити інформаційне забезпечення процесу прогнозування шляхом проведення анкетування роботодавців щодо перспективних потреб в освіченій та висококваліфікованій робочій силі [3, с. 17-20].
Отже, нагальної необхідності на шляху підвищення конкурентоспроможності молоді на сучасному ринку праці, набуває питання удосконалення національної системи освіти та приведення вітчизняної системи освіти до стандартів та критеріїв європейського освітнього простору. Єдиний шлях розвитку української системи освіти в даному напрямі – інноваційний, який передбачає перехід від локальних періодичних нововведень, в яких відсутнє чітке бачення системи освіти після реформування, до системних нововведень як єдино можливого способу існування системи освіти. Даний шлях розвитку національної системи освіти можливий лише за умови концентрації та об’єднання зусиль всіх суб’єктів освітньої системи.
Список використаних джерел
1. Дьяченко Я. Я. Організаційно-методологічне забезпечення управління якістю вищої освіти. Наукові праці НДФІ. 2019. Вип. 1. С. 46-60
2. Ушенко Н. В. Освітні потреби в умовах розбудови економіки знань. Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Сер. Економічні науки. 2013. № 4. С. 22-31.
3. Лісогор Л. С. Європейський досвід прогнозування потреби у робочій силі в контексті формування інноваційних перспектив трансформації зайнятості в Україні. Ринок праці та зайнятість населення. 2016. № 1. С. 17-20.