Давиденко Каріна,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Волошина Г. П.
Характер соціальної ситуації розвитку дитини, його потяг до засвоєння соціальних норм і правил поведінки визначають і акцепти емоційної регуляції. Емоції все гостріше починають виділяти в якості об’єкта і цілей іншу людину як носія конкретних норм, повноважень і соціального статусу. Останній атрибут виступає для нього як активна або пасивна позиція у взаємодії. Так, наприклад, дитина відповідає агресією на агресивні дії однолітків, але спокійно допускає агресію зі сторони меншої за віком. Ця дитина не рівня, але школяр пробачає їй багато. Дитину можна терпіти і можна не терпіти, але ненавидіти її неможливо, бо для школяра ця дитина вже не є супротивником, а лише надокучлива перешкода. Звичайно, в умовах сімейного спілкування «скинутий з трону» дитина може не тільки постійно ревнувати з приводу підвищеної уваги до молодшої дитини, але й педагогічно невірною позицією дорослих випробовувати ненависть у ставленні до свого брата чи сестри. При цьому різниця у віці вже не виступає вагомим фактором взаємин.
Часто дитина сама стає ініціатором конфліктів з дорослими, «вступаючи» зі своїми зауваженнями з приводу невірного виконання дорослих своїх обов’язків або ролевих розпоряджень. Хоча дитина ще залежна від дорослого у своїй поведінці, проте в процесі рольової гри (наприклад «дочки-матері») відбувається автономізація уявлення дитини про рольові обов'язки дорослих. Поява у дитини негативного ставлення до порушення дорослими зрозумілих і прийнятних норм поведінки цілком відповідає нормальному формуванню особистості і не може розглядатись як показник вікової кризи.
Виключна фіксація на особистих дослідженнях і повне ігнорування особистих вчинків вже не можуть розглядатись як неминучі явища. З цим пов’язане уявлення про появу у шкільному віці емоційної децентрації як показника нормального формування особистості. Емоційний відгук на стан іншої людини виникає у дитини задовго до того, як вона набуває здатність оцінювати ситуацію з точки зору іншої людини. Як відомо, навіть дії дитини з організації сюжетно-рольової гри не мають рефлекторного характеру, хоч і припускають створення попереднього образу і послідовне обговорення правильного виконання.
Шестирічний період є унікальною, неповторною фазою емоційного розвитку людської особистості. Почуття і переживання дитини стають складнішими, більш диференційованими. Активно формуються морально - етичні, інтелектуальні й естетичні категорії (хороший - поганий, гарний негарний, добрий злий та ін.). Розвиваються почуття сорому, власної гідності, справедливості, гумору, вміння поставити себе на місце іншого, співпереживати з ним. Емоційні переживання дедалі більше набувають вербалізованого характеру («Я ображений на тебе»). Яскраво виявляються симпатії й антипатії, вказується потреба у визнанні і схваленні, у розумінні, підтримці та любові. Отже, шестирічки мають багаті й різноманітні емоційні переживання, які виявляються у стосунках з близькими людьми й забезпечують становлення людського начала в особистості дитини.
Г. М. Бреслав описує ряд специфічних проявів емоційних відхилень, що у шкільному віці свідчать про:
– відсутність «комплексу пожвавлення», усмішки, чітких мімічних реакцій: неадекватна емоційна реакція на дії дорослих; апатія і байдужість у взаємодії з близьким дорослим.
У період раннього дитинства про:
– відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини;
– відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей;
– відсутність позитивної реакції на нові іграшки;
– надмірну інтенсивність і тривалість емоційного відгуку на емоційний стан близької людини;
– надмірну обережність та острах перед безпечними предметами:
– депресію, тривалість якої неадекватна силі впливу;
– байдужість і апатію;
– відсутність емоційної децентрації в здатності співпереживати з іншими у реальній або уявній ситуації (у нормі дитина ототожнює себе з персонажами казки і переживає разом з ними усі колізії);
– відсутність емоційного прогнозу, тобто вміння передбачати можливу реакцію іншої людини на той чи інший вчинок. Це ускладнює формування довільної поведінки, почуття сорому, знімає гальма, спричинює виникнення емоційної розбещеності;
– відсутність емоційної саморегуляції, вміння стримувати свої емоційні прояви, робити їх адекватними ситуації; наявність значної кількості необґрунтованих страхів, що супроводжують усе життя дитини.
Завдання психологів, педагогів-вихователів закладів середньої освіти, методистів полягають в тому, щоб надати таким сім’ям кваліфіковану методичну допомогу у створенні нормального сімейного мікроклімату.
Список використаних джерел
1. Бех І. Д. Інваріанти особистісно-орієнтованого підходу до виховання дитини /І . Д. Бех. // Поч. школа. – 2001. – №2. – С.3-7
2. Каюков В. Духовні ідеали сім’ї – першооснова життя дитини /В.Каюков // Початкова школа. – 2003. – №3. – С. 12-15.
3. Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. /О. Л. Кононко – К. Освіта, 1998. – 254с.
4. Сухомлинський В. О. Педагогіка серця. Вибрані твори в 5-ти томах. – Т. 5. / В.О.Сухомлинський – К.,1980. – 345с.