Ляховський Ярослав,
студент ІІІ курсу природничо-географічного факультету
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини
Науковий керівник: Мандебура С. В.
Цілі екологічного виховання не мають прямого і безпосереднього впливу на особистість. Вони переломлюються різними соціальними інститутами, завдяки чому здійснюється самореалізація особистості. Провідна роль в цьому процесі належить самому суб'єкту розвитку.
І. М. Максимова моделює структуру особистості наступними компонентами: досвід, знання, вміння, звички, навички, що проявляється у володінні екологічною інформацією, в здатності проявляти аналітико-прогностичні вміння для розуміння сутності екологічно небезпечних явищ і виборі стратегій по їх запобіганню; характер мотивації пов'язаний з домінуванням бажання і готовності вирішувати екологічні проблеми, над іншими потребами особистості. Так, сильні позитивні мотиви є рушійними силами екологічної активності особистості; блок особистісних якостей, які розвиваються у вирішенні екологічних проблем: відповідальна поведінка, активність, наполегливість, рішучість у поєднанні з комунікативними і лідерськими якостями; розвиток об'єктивності помилкових суджень до себе, до людей, до своєї значущості в діяльності, розумне ставлення до природного середовища; переконання в цілісності, гармонійності, взаємозв'язку і взаємозумовленості компонентів навколишнього світу і високу роль, унікальності кожного індивіда в ньому; почуття і емоції, любов до природи і людям, повагу і доброзичливість до інакомислячих і не схожим на тебе. Стабільно виникають почуття радості і задоволення при досягненні позитивних результатів в екологічній діяльності.
Вивчаючи процес формування екологічної культури у студентів, С. Л. Рубінштейн [3] зазначає, що кожен зовнішній педагогічний вплив направлено на індивідуума через внутрішні умови, які у нього сформувалися раніше, теж під впливом зовнішніх впливів. Тому, вивчаючи вплив активності особистості у власному розвитку, необхідно враховувати, що найдієвішим виховання є таке, яке звернене до власних сил виховуваної особистості.
Активність розглядається як діяльнісної стан суб'єкта. Психологічними причинами активності людини є ті внутрішні протиріччя між досягнутим і необхідним рівнем розвитку, які він переживає про різні життєві обставини і які спонукають його до діяльності; до роботи над собою.
Зміст екологічного виховання студентів педагогічного ВНЗ варіативно. Існують три основні підходи до проблеми формування екологічної культури. Перший підхід спрямований на формування теоретичних знань в області екології. Другий підхід орієнтований на формування відповідального ставлення до природи. В даному випадку студенти повинні включатися в такі види діяльності, педагогічні ситуації, які мають найбільший вплив на сприйняття особистістю цінностей природи, сприйняття природних об'єктів як повноправних суб'єктів і взаємодії партнерів з людиною, орієнтованість на екологічну доцільність, відсутність протиставлення людини і природи. Третій підхід передбачає включення особистості в практичну діяльність. Причому орієнтованість особистості повинна бути на рішення регіональних екологічних проблем, від яких залежить здоров'я і благополуччя.
На утримання екологічного виховання студентів педагогічного ВНЗ впливає вихідний рівень екологічної культури, який визначається соціальним законом суспільства, на екологічну освіченість фахівця.
Безперервність екологічної освіти пов'язана з наступністю екологічної освіти і виховання. Наступність екологічної освіти і виховання передбачає здійснення згодної передачі комплексу сформувалися екологічних знань, усвідомлених якостей, переконань, норм поведінки, що відображають ставлення людини до навколишнього світу, зв'язок між різними етапами і ступенями, починаючи з дошкільного рівня і протягом усього життя індивідуума.
Таким чином, процес формування екологічної культури передбачає зміну відносин людини і суспільства до навколишнього середовища. Це стосується не тільки по відношенню до стратегії глобального існування і виховання, а також щодо підвищення рівня життя і праці у відповідних умовах.
Кінцевий рівень виховання визначається свідомим законом суспільства і висловлює громадську проблемність в особистості екологічного типу або з певними особистісними якостями. Це може бути модель легко керованою особистості, в якій немає місця внутрішнього світу людини: його потреби, інтереси, ціннісних установок, поведінки.
Надмірне переважання однієї з моделей виховання - колективістської, привело до недооцінки проблеми реалізації самозахисних функцій особистості, а також відсутність уваги в процесі екологічного виховання до проблем здоров'я деяких учасників освітньо-виховного процесу. Багато років людина у нас був повністю усунений від участі у вирішенні еколого-економічних проблем. «Орієнтація на вищі класові інтереси» ігнорувала і природу самої людини, його здоров'я і благополуччя.
На противагу моделі уніфікованої, легко керованою особистості висунута інша модель, яка тяжіє до індивідуалізму. Особистість цієї моделі представлена вільної, здатної до самореалізації, до самосвідомості.
До одним з основних функцій концепції гуманістичного виховання відноситься соціальний захист і охорона дитинства, життя, здоров'я дітей, надання допомоги дитині в життєвому визначенні, самореалізації в сім'ї, школі, навколишньому середовищу [5].
Соціальна екологія повинна стати науковим напрямком, в рамках якого виникають інтегральні і, на їх базі, індивідуально-орієнтовані теорії і програми.
Без розвитку теорії «середнього і навіть індивідуального мікрорівня» годі й чекати істотних зрушень в екологічній обстановці технологічних, демографічних і т. П. Програм, покликаних стабілізувати все паче не стійкий баланс у взаємодії людини і суспільства і природи (маючи на увазі і природні умови, і природу самої людини), домагатися позитивних результатів.
Тому потрібна нова концепція екологічного виховання, що включає, крім іншого, проблеми здоров'я безпосередніх учасників освітньо-виховного процесу, формування вміння знаходити педагогічно правильні рішення в стресових ситуаціях, здатності студентів до рефлексії, ціннісному самовизначенню, самодіагностики, психологічному захисті.
Для розгляду процесу формування екологічної культури у студентів педагогічного ВУЗу використовувалися ідеї культурно-історичної концепції Л.С. Виготського, які були покладені в основу моделювання екологічного виховання студентів педагогічного ВУЗу.
1. Екологічна освіта та виховання є актуальними соціально-економічними та психолого-педагогічними проблемами, які вимагають для свого рішення комплексного підходу як у навчальній, так і не навчальної діяльності.
2. Психолого-педагогічні дослідження показують доповнюють один одного методичні підходи: особистісний, діяльнісний, системний та ін.
3. Процес формування екологічної культури пов'язаний з розвитком системи знань, поглядів, переконань, моральності, відповідального ставлення до природи і особистості.
4. Процес формування у студентів екологічної відповідальності та до навколишнього середовища, і до самого себе пов'язаний з накопиченням і розвитком протиріч між дійсним рівнем їх ставлення до природного середовища і до власного «я» і тим рівнем, який задає процес формування екологічної культури.
5. Формування відповідального ставлення до природного середовища можливе лише за багатосторонніх послідовних впливах.
Процес формування екологічної культури має включати в себе ряд взаємопов'язаних елементів: а) цілі і завдання процесу формування екологічної культури; б) основні ідеї; в) суб'єкти виховного процесу, які реалізують цілі і завдання; г) принципи діяльності, перетворюючої особистість в екологічний тип; д) формує простір; е) очікуваний результат [2,3].
Слід враховувати і такі особистісні особливості, як: висока оцінка ролі природи в житті людини і різноманіття форм і рівнів життя в системі особистих поглядів і цінностей студентів педагогічного коледжу. Особистісне сприйняття екологічних проблем через емоційний фактор, стурбованість ними; свідома затребуваність на особистий внесок у справу збереження навколишнього середовища для проживання різних видів рослин, тварин, мікроорганізмів, життєвого середовища людини і майбутніх поколінь; знання екологічних знаків розвитку і функціонування екосистем; знання і використання правил поведінки в природному та навколишньому середовищу; формування культури безпеки в надзвичайних ситуаціях; формування культури здорового способу життя для становлення оздоровчого свідомості і поведінки.
Список використаних джерел
1. Шевченко С. В., Зубарєва В. А., Романенко Є. Гуманітарне освітнє середовище як умова і фактор розвитку цивільно-правової свідомості студентів: монографія. Одеса, 2013. С. 119-131.
2. Сітак Л. А. Психолого-педагогічні аспекти формування екологічної культури майбутніх педагогів // Матеріали I Міжнародної науково-практичної конференції: Методика і практика викладання в XXI столітті. м. Варна, Болгарія: ЦНДІ «Парадигма», 2015. С. 66-70.
3. Сітак Л. А. Формування екологічної культури студентів педагогічного коледжу в позакласній роботі: монографія. П'ятигорськ: ВПО, 2011. – 172 с. 4.
4. Шевченко С. В., Романенко Е. С., Сітак Л. А. Професійна модель особистості студента в області формування екологічної культури «Austrian chournal of Humahities and Social Scienics, 2014 року, № 3-4, с.125-128.
5. Ярликова О. В. Формування потреби у здоровому способі життя в рамках навчально-виховної роботи: Кримський науковий вісник. – №4 – 2015 року, Том 2. «Педагогічні науки», с. 281–289.