Гаращук Євгеній Михайлович
викладач кафедри фахових методик
та інноваційних технологій
у початковій школі
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
м. Умань, Україна
Аналіз наукової літератури дозволяє стверджувати, що проблема готовності, визначення шляхів її формування стала предметом вивчення багатьох дослідників сучасної педагогічної та психологічної науки. У педагогічній літературі широкого вжитку набуло поняття «професійна готовність», яке нерідко ототожнюється з поняттям «професійна підготовка», і також має декілька значень. Найбільш поширеним є наступне тлумачення: організовувати щось; навчити тому, що необхідно; дати необхідні знання. [4]
Готовність людини до діяльності стала об’єктом спеціальних досліджень наприкінці ХІХ століття. У контексті психотехніки вивчались різні сторони психічної готовності людини до праці. Було введено поняття «установка» як загальна фізіологічна готовність організму до виконання того чи іншого виробничого завдання [6].
У науковій літературі на початку ХХ століття В. Томас, Ф. Знанецький, Г. Олпорт, Д. Кац, Г. Сміт розглядали готовність як феномен соціально-ціннісної резистентності людини до зовнішніх і внутрішніх впливів оточуючого середовища в межах регуляції й саморегуляції поведінки людини. Згодом поняття готовності стало вводитися в теорію діяльності й розглядатися у зв’язку з емоційно-вольовим, інтелектуальним, морально-психологічним потенціалом особистості в майбутній професійній діяльності. М. Дьяченко, Л. Кандибович, А. Ліненко готовність стали визначати як показник саморегуляції й адаптації на різних етапах і рівнях протікання психічних процесів, які окреслюють поведінку особистості у площині фізіології, психіки, соціальної поведінки [1].
У другій половині ХХ століття проблема готовності стала предметом розгляду у вітчизняній педагогічній науці і була представлена, насамперед, працями К. Дурай-Новакової, Г. Костюка, Н. Кузьміної, О. Мороза, О. Отич, В. Сластьоніна, А. Щербакова.
У сучасній психолого-педагогічній літературі поняття «готовність» до виконання діяльності вживається в різних значеннях.
Е. Зеєр поняття «готовність» розглядає як складне особистісне утворення, що характеризується двома рівнями. На першому – прагнення оволодіти якоюсь професійною спеціальністю, на другому – здатність, підготовленість до професійної діяльності.
В. Крутецький розглядає «готовність» як синтез якостей особистості, які визначають її придатність до діяльності. Отже «готовність» його розуміння залежить від основних теоретичних підходів, які взаємодоповнюють один одного[5]. М. Д’яченко, Л. Кандибович характеризують готовність і як стан і як інтегративну якість особистості. Дослідники стверджують, що стан готовності є «настроєм» – пристосуванням можливостей особистості для успішних дій у певний момент [1].
За визначенням К. Дурай-Новакової професійна готовність є не лише результатом, але й метою професійної підготовки, початковою та основною умовою ефективної реалізації можливостей кожної особистості. У своєму фундаментальному дослідження готовності студентів до педагогічної діяльності вчена визначає готовність як складне структурне утворення, центральним ядром якого є позитивні установки, мотиви та усвідомлення цінності педагогічної праці. До складу готовності входять також комплекс професійно-педагогічних знань, навичок і вмінь, а також певний досвід їх застосування на практиці [2].
На думку О. Комар: «готовність – це інтегрована якість особистості для якої характерні постійне прагнення самовдосконалення, збагачення особистісного педагогічного досвіду, ознайомлення і аналіз нових педагогічних концепцій навчання і виховання учнів, самостійно апробувати і застосовувати одержану інформацію у своїй професійній діяльності. Також О. Комар зазначає, що професіональні риси особистості вчителя, які відображають операційний аспект - володіння знаннями в дії, теоретичну і практичну готовність майбутніх спеціалістів. Теоретична готовність передує практичній і передбачає набуття суб’єктивно значущих знань, що допомагають педагогові створювати не тільки образ навчально-виховного результату, а й систему засобів або технологій досягнення поставленої мети. Практична підготовленість означає сформованість у педагога готовності діяти в конкретній педагогічній ситуації, застосовуючи відповідні засоби, методи, прийоми» [3].
Отже аналіз досліджень проблеми готовності до майбутньої професійної діяльності дозволяє говорити про те, що готовність до того чи іншого виду діяльності є особистісною якістю, інтегральним вираженням всіх підструктур особистості. Суспільство двадцять першого століття чекає на вчителя, який володіє системою професійних знань і умінь, вміє підтримувати рівень психолого-педагогічної та фахової підготовки, знайомий з новітніми досягненнями і науково-педагогічними результатами досліджень на національному та світовому рівнях, прагне до постійного саморозвитку та самовдосконалення, тобто є готовим до педагогічної діяльності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Гаркуша С. В. Поняття та компоненти професійної готовності майбутніх учителів до педагогічної діяльності 2013 р. URL : https://cutt.ly/oE1T9SH (Дата звернення: 02.10.2021 р.).
2. Дурай-Новакова К. М. Формирование профессиональной готовности студентов к педагогической деятельности: Автореф. дис. …д-ра пед. наук. М., 1983. 32 с.
3. Комар О. А. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до застосування інтерактивних технологій. Теоретико-методичні аспекти. Монографія. Умань : РВЦ «Софія», 2008. 332 с.
4. Професійна освіта : Словник / Уклад. С.У. Гончаренко та ін.; За ред. Н. Г. Ничкало. Київ : Вища школа, 2000. 390 с.
5. Семенець Л. М. Змістовий аналіз професійної готовності майбутніх учителів математики. Київ : Освіта України, 2009, С. 96-100.
6. Скоробагата О. М. Готовність до діяльності як психолого-педагогічна проблема НПУ ім. М. П. Драгоманова 2007 р. URL : https://www.sportpedagogy.org.ua/html/journal/2008-01/08somppp.pdf (Дата звернення 04.10.2021 р).