Оліяр Марія Петрівна
доктор педагогічних наук,
завідувач кафедри педагогіки початкової освіти
ДВНЗ «Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника
м. Івано-Франківськ, Україна
Докорінні зміни філософії сучасної професійної освіти спричинили активізацію досліджень у галузі формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів, зокрема такого її складника, як стратегічна компетентність. Це пов’язано з новими завданнями початкової школи: підготувати учнів до життя в cучасному динамічному полікультурному просторі, виховати в них здатність до постійного самонавчання і саморозвитку, що неможливе без належного володіння комунікативними вміннями.
Проблема формування стратегічного складника комунікативної компетентності продовжує привертати увагу як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників (А. Анісімова, Н. Гальська, В. Карасик, Н. Копилова, О. Коротєєва, А. Міхіна, А. Насиханова, Ю. Романенко, Л. Скуратівський, Ю. Солодникова, Т. Тимофеєва, Л. Фаришев, Л. Ягеніч, A. Chamot, J. Van Ek, S. Savignon та ін.). Водночас далеко не всі сторони цього явища досліджені вченими.
Завдання щодо розвитку ключових компетентностей у галузі мови висвітлено в Загальноєвропейських Рекомендаціях із мовної освіти, які ґрунтуються на визнанні комунікативної функції мови як такої, що забезпечує мовленнєву діяльність особистості та є базою для формування її комунікативно-стратегічної компетентності [1].
Вивчення й аналіз стану професійно-мовленнєвої та професійно-комунікативної підготовки майбутніх учителів початкових класів у теорії і практиці вищої школи, з одного боку, та Загальноєвропейські Рекомендації, державні документи з мовної освіти у закладах вищої освіти України, Державний стандарт початкової освіти, з іншого, дали підстави вважати, що наявні методики професійно-мовленнєвої підготовки майбутніх учителів початкових класів у лінгводидактиці вищої школи є недостатніми для успішної реалізації мовленнєво-стратегічної комунікації в їхній подальшій професійній діяльності. Успішність професійно-комунікативної підготовки майбутніх учителів початкових класів залежить від того, наскільки в змісті та методиці експериментального навчання забезпечено: використання навчальних дисциплін, трансдисциплінарних зв’язків між ними як засобу досягнення мети формування комунікативно-стратегічної компетентності студентів; організацію комунікативно-стратегічного освітнього середовища в процесі викладання фахових дисциплін; управління непрямого типу з опорою на партнерську взаємодію учасників освітнього процесу, співтворчість, участь студентів у навчальному процесі як його активних суб’єктів; використання методів і прийомів інтерактивного характеру, традиційних та інноваційних технологій із метою оволодіння студентами стратегіями і тактиками професійної комунікації.
У Державному стандарті початкової освіти зазначено, що стратегічно важливими для мовного компонента початкової освіти є «вільне володіння державною мовою, що передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях» [1]. Ознака стратегічності пронизує не лише зміст комунікативної компетентності школярів, але й забезпечує формування загальнонавчальних умінь і навичок, опанування стратегій, що визначають мовленнєву діяльність, соціально-комунікативну поведінку учнів і спрямовані на розв’язання навчальних завдань та життєвих проблем, а тому охоплюють усі ключові й предметні компетентності.
Характеризуючи стратегічність змісту комунікативної компетентності, слід констатувати, що успішна педагогічна комунікація неможлива без використання такого засобу, як стратегія, тобто професійно-педагогічне спілкування, безсумнівно, можна назвати стратегічним видом комунікативної діяльності вчителя. Крім того, стратегія розглядається як певний рівень майстерності, мистецтво, якого, однак, можна навчитися.
Як відомо, поняття стратегії і стратегічної діяльності може стосуватися різних сфер життєдіяльності людини (політики, військової справи, бізнесу тощо), а не лише комунікації. По-друге, стратегічне спрямування може мати не лише мовленнєва діяльність учителя, але й багато інших видів його професійної діяльності (ми вже наголошували на системотворчій природі стратегії). І, нарешті, таке термінологічне позначення, на наш погляд, однозначно вказує на належність стратегічної компетенції до ієрархії компетенцій, які складають комунікативну компетентність як системне явище.
Ґрунтуючись на дослідженнях проблем формування різних видів професійних компетентностей, з’ясуємо найбільш суттєві характеристики стратегічного компонента комунікативної компетентності майбутнього вчителя початкових класів:
– стратегічна компетентність – це компонент професійно-педагогічної та комунікативної компетентностей, що охоплює сукупність науково-теоретичних знань, практичних умінь і навичок у сфері здійснення професійної комунікації, досвід педагогічної взаємодії, стійку мотивацію професійного спілкування і, відповідно до структури комунікативної компетентності, включає функційний, рефлексивний та мотиваційний компоненти;
– стратегічна компетенція характеризує наявність блоку знань, умінь та навичок, що забезпечують розуміння методу викладу й способу поєднання речень, визначення важливості теми повідомлення, логічного зв’язку між частинами тексту та порядку деталізації їх логічного взаємозв’язку;
– сукупність компетенцій лінгвістичного, соціолінгвістичного та прагматичного рівнів;
– багаторівнева інтегрована особистісна якість, яка дає можливість визначати та ефективно вирішувати завдання різного рівня складності в галузі комунікативної взаємодії;
– результат професійної підготовки, що виявляється в готовності до професійно спрямованого спілкування в усіх його виявах; зміна внутрішніх станів особистості в процесі професійної освіти;
– комплексний особистісний ресурс, необхідний для здійснення ефективної взаємодії в процесі розв’язання професійних завдань; системне утворення, яке включає знання з української мови та інших лінгвістичних дисциплін, володіння способами вирішення професійно значущих завдань, належний рівень мотивації, здібності до професійної дяльності, професійні цінності, особистісні якості, необхідні для здійснення різних видів професійної діяльності.
Отже, ключовими елементами у визначенні стратегічної компетентності майбутнього вчителя початкових класів є інтегративна природа цього педагогічного явища, його системність, що передбачає єдність і взаємозв’язок усіх компонентів та забезпечує ефективність комунікативної взаємодії в професійному середовищі.
Професійно-педагогічна компетентність та її складники, у тому числі стратегічна компетентність, розглядаються вченими як основа професіоналізму вчителя та найвищого його вияву – педагогічної майстерності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Державний стандарт початкової освіти. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/87-2018-%D0%BF
2. Загальноевропейських Рекомендацій з мовної освіти : вивчення, викладання та оцінювання. URL: https://lenvit.ucoz.ua/ZER.pdf