Яник Марія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Комар О. А.
В даний час абсолютною цінністю особистісно-орієнтованого навчання є дитина. І як глобальну мету розглядають людину культури: особистість вільну, гуманну, духовну, творчу. Головне в особистості – спрямованість у майбутнє, до вільної реалізації своїх можливостей, особливо творчих, до зміцнення віри в себе і можливість досягнення ідеального «я».
У нової соціокультурній ситуації гуманістична парадигма є основною ідеєю психолого-педагогічного мислення. Для неї особистість – це унікальна ціннісна система, що являє собою відкриту можливість самоактуалізації, властивій тільки людині. Визнання творчої волі людини є головним багатством суспільства. А особистість є носієм об'єктивно не визначеного, котра своєю волею, фантазією, творчістю й упертістю підтримує тонкі механізми самоорганізації буття і на їхній базі – виникнення порядку з хаосу.
Майбутнє утворення знаходиться в тісному зв'язку з перспективами проблемного навчання. І ціль проблемного навчання широка: засвоєння не тільки результатів наукового пізнання, але і самого шляху процесу одержання цих результатів; вона включає ще і формування пізнавальної самостійності учня і розвитку його творчих здібностей (крім оволодіння системою знань, умінь, навичок і формування світогляду).
Отже, проблемне навчання – це сучасний рівень розвитку дидактики і передової педагогічної практики. Проблемним називається навчання тому, що організація навчального процесу базується на принципі проблемності, а систематичне рішення навчальних проблем – характерна ознака цього навчання.
Д. В. Вількеєв під проблемним навчанням має на увазі такий характер навчання, коли йому додають деякі істотні риси наукового пізнання.
І. Я. Лернер же сутність проблемного навчання бачить у тім, що «учні під керівництвом учителя беруть участь у рішенні нових для нього пізнавальних і практичних проблем у визначеній системі, що відповідає освітньо-виховним цілям сучасної школи» [1].
Т. В. Кудрявцев суть процесу проблемного навчання бачить у висуванні перед учнями дидактичних проблем, у їхньому рішенні й в оволодінні учнями узагальнених знань і принципів рішення проблемних задач.
М. І. Махмутов дає наступне визначення поняття «проблемне навчання»: «Проблемне навчання – це тип розвиваючого навчання, у якому сполучаються систематична самостійна пошукова діяльність учнів із засвоєнням ними готових висновків науки, а система методів побудовані за обліком мети і принципу проблемності; процес взаємодії викладання і навчання орієнтований на формування світогляду учнів, їхньої пізнавальної самостійності, стійких мотивів навчання і розумових (включаючи і творчі) здібностей у ході чи засвоєння наукових понять і способів діяльності детермінованого системою проблемних ситуацій» [2].
Проблемна ситуація і навчальна проблема є основними поняттями проблемного навчання. Навчальна проблема розуміється як відображення логіко-психологічного протиріччя процесу засвоєння, що визначає напрямок розумового пошуку, що будить інтерес до дослідження сутності невідомого і ведуче до засвоєння нового чи поняття нового способу дії. Існує дві основні функції навчальної проблеми:
1) визначення напрямку розумового пошуку, тобто діяльності учня по перебуванню способу рішення проблеми;
2) формування пізнавальних здібностей, інтересу, мотивів діяльності учня по засвоєнню нових знань.
Для учителя вона є засобом: керування пізнавальною діяльністю учня; формування його розумових здібностей.
У діяльності учня – служить стимулом активізації мислення, а процес її рішення – способом перетворення знань у переконання.
Проблемна ситуація – засіб організації проблемного навчання, це початковий момент мислення, що викликає пізнавальну потребу навчання і створює внутрішніх умов для активного засвоєння нових знань і способів діяльності.
Особливість проблемних методів полягає в тому, що методи засновані на створенні проблемних ситуацій, активної пізнавальної діяльності учнів, що складаються в пошуку і рішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, умінь бачити за окремими фактами явища, закон.
У сучасній теорії проблемного навчання розрізняють два види проблемних ситуацій: психологічні і педагогічні. Перша стосується діяльності учнів, друга представляє організацію навчального процесу.
Педагогічна проблемна ситуація створюється за допомогою дій, що активізують, питань учителя, що підкреслюють новизну, важливість, красу й інші відмітні якості об'єкта пізнання. Створення психологічної проблемної ситуації сугубо індивідуально. Ні занадто важка, ні занадто легка пізнавальна задача не створює проблеми для учнів. Проблемна ситуація може створювати на всіх етапах процесу навчання: при поясненні, закріпленні, контролі.
Усі види проблемного навчання характеризуються наявністю продуктивної, творчої діяльності учня, наявністю пошуку і рішення проблеми. Перший вид найчастіше буває на уроці, де спостерігається індивідуальне, групове чи фронтальне рішення проблеми; другий вид – на лабораторних, практичних заняттях, предметом кружку, факультативі, на виробництві; третій вид – на уроці чи позаурочних заняттях.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Лернер И.Я. Проблемное обучение. – М.: Знание, 1974. – 164 с.
2. Махмутов М.И. Проблемное обучение: Основные вопросы теории. – М.: Педагогика, 1975. – 368 с.