Шевченко Діана
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Відповідно до Державного стандарту початкової освіти, чинних програм з рідної (української) мови пріоритетною є мовленнєва підготовка молодших школярів, спрямована на вироблення вмінь і навичок змістовно, граматично правильно, логічно й виразно висловлювати власну думки в усній і писемній формах. Це ставить перед учителем завдання вдосконалення методики вивчення повнозначних частин мови на функційно-стилістичних засадах, що вимагає сучасних підходів до визначення їх місця в лексичній та синтаксичній системах мови, текстотвірних і стилістичних особливостей.
Функційно-стилістичний підхід до вивчення повнозначних частин мови, на думку вчених (В. Бадер, Ф. Бацевич, М. Вашуленко, І. Вихованець, А. Коваль, В. Мельничайко, Л. Паламар, М. Пентилюк та ін.), є одним із основних у мовній шкільній освіті.
М. Пентилюк уперше в українській лінгводидактиці обґрунтувала теоретичні засади функційно-стилістичного підходу до вивчення мовних явищ і справедливо стверджує, що цей підхід до навчання сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання граматики й випливає із системних відношень «мова – мовлення». Школярі повинні усвідомити, що мова – це «єдина для всіх її носіїв сукупність комунікативних засобів, що використовуються як знаряддя спілкування, а мовлення – це «мова в дії, наслідок вираження тими чи іншими мовними засобами конкретних думок, почуттів [3]».
М. Рождественський зазначає, що «маючи на меті лише вивчення курсу граматики та правопису, не турбуючись про розвиток «дару слова» або навпаки, відбудеться навчання теорії без практики або практики без теорії, що не може дати позитивних результатів» [4, с. 8]. М. Львов підкреслює, що без функційного підходу в навчанні мови неможливе успішне оволодіння нею і наполягає на вивченні «граматики мовлення». Під цим поняттям М. Львов розумів формування умінь «давати стилістичну оцінку граматичним засобам (частинам мови, їх формам, синтаксичним конструкціям)» [2, с. 64].
В українській лінгводидактиці питання функційно-стилістичного підходу досліджували В. Бадер, Л. Варзацька, М. Вашуленко, М. Пентилюк, В. Собко, Л. Сугейко та ін.
Функційно-стилістичний підхід передбачає аналіз функційної природи мовних одиниць й мови загалом, стилістичних особливостей лінгвістичних засобів і акцентує увагу на призначенні мовної одиниці. Функційно-стилістичні засади вивчення частин мови пов’язані передусім із вивченням мовних одиниць – від лексичного значення до граматичної форми та стилістичних функції. Це формує концентричну модель мовної системи, що спирається на традиційну багаторівневу ієрархічну структуру мови, але йде від змісту до способів її вираження й далі – до їх функції в мовленні. Функція завжди передбачає засіб-носій, адже містить у собі мету і засіб. Функція це роль, призначення мовної одиниці, що сприяє доречності мовлення і його сприймання. Для визначення функції лінгвісти та психологи послуговуються також термінами «призначення конкретної мовної одиниці» (О. Ахманова), «спосіб поведінки об’єкта» (Г. Золотова), «завдання мовного знака» (О. Бондарко), «роль мовного засобу» (Н. Слюсарева), «властивість елемента» (А. Загнітко).
Стилістичні функції іменника розкриваються в тексті через синонімію форм, що дає можливість урізноманітнювати морфологічну організацію тексту. М. Пентилюк стверджує, що граматичні синоніми (морфеми, словоформи, словосполучення, речення) збігаються в основному своєму значенні, але зберігають відмінності у смислових відтінках і стилістичному забарвленні й визначаються на основі предметно-понятійної співвіднесеності слів-синонімів. У текстах різних стилів вони виконують стилістичну функцію і служать виражальними засобами мови.
Іменники використовуються в усіх стилях мовлення – науковому, офіційно-діловому, публіцистичному, розмовному, художньому. У науковому стилі іменники вживаються в прямому значенні. Цим зумовлюється іменний характер наукового мовлення, що використовує різні поняття, кожне з яких здебільшого виражається іменником з абстрактним значенням або сполученням слів із синтаксично незалежним іменником у ньому. Поняття мають об’єктивно пояснюватися дефініцією і роз’яснюватися. У наукових текстах часто вживаються віддієслівні іменники, що надає висловлюванням статичності. У художньому і розмовному стилях мовлення до слова використовуються вторинні образні номінації – синоніми.
Отже, функційно-стилістичний підхід спрямований на визначення особливостей функціювання і використання іменника у текстах різних стилів, типів і жанрів мовлення, їх доцільність і значущість у мовленні, а також виявлення відмінностей у їх функціюванні в різних ситуаціях спілкування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Державний стандарт початкової освіти [Електрон. ресурс]. Режим доступу: https://cutt.ly/5TB1bJi
2. Львов М. Тенденции развития речи учащихся : пособ. для студентов. М. : МГПИ, 1979. 79 с.
3. Пентилюк М. Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики. К. : Ленвіт, 2011.
4. Рождественский Н. Проблема содержания начального обучения русскому языку. Актуальные проблемы методики обучения русскому языку в начальных классах. М., 1977. С. 5-31.