Швець Марина
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Збільшення обсягу інформації в суспільстві ХХІІ століття, світова інтеграція, швидка динамічність лексичної системи української літературної мови, зміщення акцентів системи освіти на формування готовності учня застосовувати здобуті знання і сформовані вміння та навички в життєвій і суспільній діяльності викликає необхідність дослідження системи навчання української мови в загальноосвітній школі, зорієнтованої на формування комунікативної компетентності учня. На це орієнтують чинні документи (Закон України «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Державні стандарти початкової, базової і повної середньої освіти).
Компетентнісний підхід до навчання української мови передбачає сформованість в молодших школярів пропедевтичної комунікативної компетентності, в сукупності всіх її складників мовленнєвої, мовної, соціокультурної, діяльнісної. Особливої уваги в умовах реалізації концепції «Нова українська школа» заслуговує процес формування лексичної компетентності молодшого школяра, що безпосередньо впливає на розвиток мовної та мовленнєвої компетентностей. Лексична компетентність відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку активного словника учня-мовця, в процесі оволодіння дитиною-школярем майстерністю слова, формування мовної культури і мовної поведінки, врахування національно-культурного компонента у змісті навчання лексикології української мови. Саме тому актуальним для методики навчання української мови в початковій школі є теоретико-практичне обґрунтування й пошук ефективних шляхів вивчення лексикології на уроках рідної (української) мови.
Питань лексикології у шкільному курсі української мови порушували у наукових розвідках вітчизняні і зарубіжні вчені:
- лінгвісти (К. Городенська, П. Гриценко, А. Грищенко, П. Дудик, С. Єрмоленко, М. Плющ, О. Пономарів та ін.);
- психологи (Л. Виготський, П. Гальперін, М. Жинкін, І. Зимня, Г. Костюк, О. Леонтьєв, О. Лурія, С. Рубінштейн, І. Синиця та ін.);
- методисти (В. Бадер, З. Бакум, М. Вашуленко, Н. Гавриш, Н. Голуб, О. Горошкіна, Т. Донченко, С. Караман, К. Климова та ін.).
В умовах впровадження концепції «Нова українська школа» актуальним є питання реалізації компетентнісного підходу. «Словник-довідник з української лінгводидактики» констатує:
- компетенція – це суспільно визнаний рівень знань, умінь і навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини [3, с. 112];
- компетентність – це інтегрована здатність особистості, набута в процесі навчання; необхідний комплекс знань, навичок та досвіду, що дозволяють ефективно здійснювати діяльність або певну функцію; містить знання, уміння і навички, досвід, цінності, ставлення, що можуть цілісно реалізуватися у процесі конкретної навчальної ситуації; очікувані й вимірювані досягнення, що підтверджують здатність (спроможність) виконувати певні дії самостійно після засвоєння програмового матеріалу [3, с. 111–112].
Одним зі складників мовної компетентностей є лексична компетентність, що полягає в усвідомленому й умотивованому оволодінні лексичними засобами мови й умінні користуватися ними [2, с. 19]. Лексична компетентність – це знання словникового складу мови, що містить лексичні елементи (фразеологізми, стійкі поєднання, окремі слова); уміння застосовувати ці знання в мовленні; позитивне ставлення до рідної (іноземної) мови [3, с.63]. У Загальноєвропейських Рекомендаціях з мовної освіти лексичну компетентність визначають як «знання і здатність використовувати мовний словниковий запас» [1, с. 7]. В. Новосьолова зазначає, що лексична компетентність передбачає не лише наявність багатого словникового запасу, а й уміння використовувати наявні в активі лексичні елементи в процесі мовлення для вираження своєї позиції й ставлення до сказаного, здатність варіювати лексичними засобами залежно від сфери й ситуації, у яких відбувається комунікативний процес [2, с. 19]. І. Ярема під лексичною компетентністю розуміє здатність індивіда, на основі лексичних знань використовувати мовний словниковий запас, миттєво викликаючи з тривалої пам’яті еталон слова залежно від конкретного мовного завдання, доречно вживаючи обрані вирази, приказки, прислів’я та фразеологічні звороти в межах професійного розвитку, а також забезпечувати підтримку функціювання зазначених навичок на необхідному рівні та здійснювати постійний контроль процесу лексичного наповнення мовлення.
Успішність формування лексичної компетентності залежить від рівня сформованості лексичних знань, умінь та навичок, обсягу здобутих і засвоєних знань про лексичну сторону мовлення й динамічної взаємодії цих складників на основі загальної мовної й лексичної усвідомленості. Ефективність навчання лексикології залежить від рівня понятійного й образного мислення, фізіологічною основою якого є умовні рефлекси, що виникають під впливом другої сигнальної системи. Розуміння мовлення зводиться до того, щоб за словами, фразами чужого висловлення в співрозмовника з’явилися відповідні уявлення предметів чи явищ, установлювались зв’язки нового з уже знайомим і зрозумілим.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. Наук. ред. укр. вид. С. Ю. Николаєва. К. : Ленвіт, 2003. 273 с.
2. Новосьолова В. Методи, прийоми й засоби навчання в процесі формування лексичної компетентності учнів 5–7 класів. Українська мова і література в школі. 2014. № 3 (113). С. 19–23.
3. Словник-довідник з української лінгводидактики : навчальний посібник / кол. авторів ; за ред. М. І. Пентилюк. К. : Ленвіт, 2015. 320 с.