Черниш Валентина
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Сучасне суспільство декларує замовлення на формування компетентного учня-мовця, вимагає вдосконалення змісту й методики навчання української мови в загальноосвітній школі в Україні ХХІ століття і пошуку нових шляхів та ресурсів покращення освіти. Важливе місце в модернізації сучасної мовної освіти посідає її початкова ланка, де закладаються основи освітньої підготовки молодших школярів. Нині чинні державні документи акцентують увагу на важливості формування ключових компетентностей молодших школярів. Стрижневою компетентністю із десяти ключових компетентностей Нової української школи є спілкування державною мовами. Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання української мови спонукає вчителя початкової школи розвивати мовлення учнів, яке є головним чинником навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів.
Мовна освіта визначає основні підходи до навчання української мови, ураховуючи Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти та Державний стандарт початкової освіти. Головна мета вивчення української мови в початковій школі - це формування в молодших школярів комунікативної компетентності шляхом засвоєння доступного і необхідного обсягу знань з рідної мови, опанування всіх видів мовленнєвої діяльності, вироблення вмінь працювати з текстами, здійснювати пошук необхідної інформації з різноманітних джерел, використовувати її в самостійно створених текстах різних типів, стилів і жанрів мовлення.
Сучасна мовна освіта має компетентнісне спрямовання, тому що класична знаннєва парадигма (знання – вміння – навички) вже недостатня для розвитку мовної особистості, здатної до вільного спілкування у різних сферах полікультурного простору. Компетентнісна спрямованість української мовної освіти є нині актуальним питання, яке потребує дослідження формування, розвитку й удосконалення комунікативної компетентності кожної особистості, котра здатна самореалізації в соціумі, має бажання вчитися впродовж життя.
Пріоритетні завдання компетентнісного мовного навчання визначені у Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Законі України «Про освіту», Національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), Державному стандарті початкової освіти, чинних програмах для загальноосвітньої школи. Нині найбільш затребуваними на ринку праці стають вміння вчитися впродовж усього життя, критично мислити, визначати мету та досягати її, спільно працювати в команді, спілкуватися в багатокультурному середовищі.
У Державному стандарті початкової освіти зазначено, що вимоги до обов’язкових результатів навчання розроблено на основі компетентнісного підходу до навчання, в основу якого покладено ключові компетентності, визначені Законом України «Про освіту» з урахуванням Рекомендацій Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу для освіти впродовж життя. Ключові компетентності - це: 1) вільне володіння державною мовою. У процесі навчання на першому освітньому рівні ця компетентність виявляється передусім через уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко й аргументовано пояснювати факти, а також через любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовияву, готовність уживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях; 2) здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами. Формування цієї компетентності передбачає, що здобувачі активно використовують рідну мову в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті [1].
Здатність молодшого школяра до мовної комунікації впливає на результативність навчання. Комунікативна компетентність - ключова в системі навчання, тісно пов’язана із комунікацією та вивчається різними науковими галузями. Педагоги, методисти, психологи, лінгвісти (Н. Бібік, В. Бондар, Л. Божович, М. Вашуленко, І. Ґудзик, О. Леонтьєв, В. Мельничайко, М. Пентилюк, О. Савченко, М. Хомський та ін.) розглядають комунікативну компетентність як мету навчальної діяльності і як одну із важливих умов формування успішності молодшого школяра.
На думку А. Хуторського, треба розрізняти поняття «компетенція» і «компетентність» як атрибути двох світів, зовнішнього і внутрішнього [3]. Компетенція є відділеною від суб’єкта (особистості), наперед заданою соціальною нормою, вимогою освітньої підготовки учня, вчителя, яка необхідна для його якісної продуктивної діяльності в певній галузі. Результатом набуття компетенцій є компетентність, яка передбачає особистісну характеристику, ставлення до предмета діяльності. Компетенції виводяться як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, умінь, навичок, способів діяльності, досвіду ставлення до певної галузі, якостей особистості, яка діє в певному соціумі. Вони втілені в Державних стандартах освіти, в програмах, критеріях оцінювання навчальних досягнень тощо.
Вивчення української мови в початковій школі здійснюється на основі компетентнісного підходу і спрямоване на досягнення конкретних освітніх результатів – знань, умінь, навичок, формування ставлення, досвіду, які готують дитину до життя у соціумі. За О. Пометун, «компетентнісний підхід» розуміється спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості [2]. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України «Про освіту» (2017р.). URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
2. Пометун, О. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті. К.: «К.І.С.», 2004. с. 66-72.
3. Хуторской А. В. Дидактическая эвристика: Теория и технология креативного обучения. Москва, 2003. 416 с.