Обозова Ольга
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Модернізація системи освіти в Україні ХХІ століття, запити сучасного суспільства зумовлюють необхідність підвищення теоретичного й методичного рівня навчання української (державної) мови в загальноосвітній школі. Процес упровадження концепції «Нова українська школа» обов’язково має будуватися з урахуванням національного самоусвідомлення власного народу, засвоєння українцями культурної спадщини попередніх поколінь, оволодіння словниковим багатством рідної мови.
Питання збагачення словникового запасу етнокультурознавчою лексикою учнів була порушено в дослідженнях О. Біляєва, А. Богуш, М. Вашуленка, Н. Голуб, Т. Грубої, Н. Луцан, В. Мельничайка, М. Пентилюк, Л. Попової, Т. Потоцької, О. Савченко, О. Хорошковської та ін. У наукових розвідках В. Кононенка, О. Неживого, В. Ужченка досліджено питання взаємодії мови і культури, мови, світосприйняття та традицій українців. У науково-методичних роботах вчені досліджували питання взаємозв’язку культури, історії, соціального ладу, політичного устрою, традицій та звичаїв України, а також методики навчання української мови в аспекті збагачення мовлення учнів лінгвістичними засобами з національно-культурним компонентом. Розвиток здатності сприймати українську мову у вираженні її культурної функції сприяє формуванню комунікативної компетентності молодших школярів й усвідомленню сутності мовних явищ, ролі мовних одиниць у процесах вербального спілкування. Знання учнями традицій і звичаїв, цінностей, що властиві культурі українського народу, позитивно впливає на формування особистісних якостей поведінки дитини-школяра, його культури усного та писемного мовлення.
В умовах упровадження концепції «Нова українська школа» в практику мовного навчання в загальноосвітній школі проблема збагачення мовлення учнів етнокультурознавчою лексикою є актуальною і необхідною для підвищення якості мовної освіти.
Етнокультурознавча лексика досліджувалася вченими різноаспектно. Більшість учених уважає, що національно-культурний компонент є елементом семантичної структури слова (Є. Верещагін, В. Костомаров та ін.). Національно-культурний компонент розглядають як сукупність мікрокомпонентів слова, слова-поняття, визначальні для духовної та матеріальної культури народу (А. Вежбицька, Н. Данилюк). Науковці використовують також синонімічні поняття до позначення етнокультурознавчої лексики, як-от: країнознавча лексика, етнолексеми, національно маркована лексика, лінгвокраїнознавчі реалії.
А. Бурячок наголошує, що специфічно українська лексика виникла на українському ґрунті після розпаду давньоруської мови. Власне українські слова за своїм обсягом та семантико-стилістичною структурою «є кількісно найбільшим і найрізноманітнішим шаром корінної української лексики. До її складу належать слова різного походження й неоднакової давності, що закріпилися тільки в українській мові в період її формування й виражають специфіку української мови, тобто саме те, чим вона відрізняється на лексичному рівні від інших східнослов’янських мов» [1, с.20]. О. Масло вважає, що національно-культурний компонент виразно відбиває єдність мови та культури, дає змогу описати їх взаємодію через зв’язок образної основи назв зі світоглядом народу. Це семантичні складники слів, за допомогою яких український мовний код фіксує національні особливості у світосприйнятті довкілля. Культурний компонент як національна ознака в семантиці слова може виявлятися певною мірою і знаходити своє конкретне втілення в семі національної належності [2]. М. Філіпчук зазначає, що етнокультурні мовні одиниці народжені історико-культурною свідомістю народу, що характеризуються історичними та культурними нашаруваннями смислів. Етнокультурні концепти є константами народної культури, вербалізованими компонентами людського мислення, що несуть через мову знання у формі культурної інформації [3].
У національно-культурній лексиці виділяють слова-реалії та фонові слова. Слова-реалій вміщують традиційно закріплену інформацію, пов’язану з історією, побутом, культурою України: номени матеріальної культури, деяких галузей господарства, духовної культури українського народу, етикетну лексику. Слова-реалії містять знання про побут, культуру в конкретний історичний момент.
Для вивчення рідної (української) мови в початковій школі важливою є етнокультурознавча лексика (слова-символи, слова українського мовленнєвого етикету та основні тематичні групи етнолексем). Лексичне значення етнокультурознавчої лексики учні повинні осмислити, запам’ятати і використовувати у власному мовленні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бурячок А. Оцінна лексика в українській літературній мові. Українське усне літературне мовлення. К. : Наук. думка, 1967. С. 76–83.
2. Масло О. Національно-культурний компонент у лексиці українських народних казок : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. Харків, 1998. 22 с.
3. Філіпчук М. Етносимволіка мовних одиниць в українському обрядовому дискурсі : автореф. дис. на здобуття … канд. пед. наук. К., 2007. 23 с.