Матлаш Яна
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Комунікативна компетентність молодшого школяра ґрунтується на системних знаннях з державної (української) мови, засвоєних у функціональному аспекті, і відповідних мовленнєвих та комунікативних уміннях та навичках, загальнокультурному розвитку учнів – етичному, світоглядному, патріотичному, інтелектуальному. Важливим завданням учителя є формування у молодшого школяра вмінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови в різних ситуаціях спілкування: під час сприймання, відтворення і продукування висловлювань, однаково розвиваючи усі види мовленнєвої діяльності.
Нова українська школа спрямовує навчальний процес на результат, за якого учні мають інтелектуально збагачуватися і оволодівати традиційним мовленнєвим етикетом. Низька культура мовлення збіднює людину, адже «убогість слова – це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної товстошкірості» [5, с. 96].
Лексема «етикет» виникло у Франції і вживається ще за часів Людовіка XIV. Означене слово активно використовується і в наші дні. У Словнику етики охарактеризовано поняття етикет як «сукупність правил поведінки, що стосується зовнішнього прояву ставлення до людей (ввічливість із оточенням, форми звертання й вітання, поведінка у громадських місцях, манери й одежа)» [2, с. 402]. Етикет це «установлений порядок поведінки» у різних ситуаціях життя [3, с. 594]. На думку М. Ілляш, етикет – це встановлений в людському колективі порядок поведінки, форм ввічливості в різних життєвих ситуаціях. Таким чином переконуємося, що під поняттям «етикет» потрібно розуміти правила ввічливої поведінки при спілкуванні [1].
Учені розрізняють немовленнєвий і мовленнєвий етикет. Мовленнєвий етикет – це правила мовленнєвої поведінки, що встановилися серед носіїв певної мови в національному колективі, а також у невеликих соціальних групах залежно від соціального положення, віку, ситуації спілкування тощо. Знання національного (насамперед усього свого, рідного) мовленнєвого етикету, уміння користуватися ним у комунікативних актах є ознакою як мовленнєвої, так і загальної культури людини [1]. Саме через мову у вигляді мовних етикетних форм між мовцями у процесі вербального спілкування передається народна мораль і традиції суспільної поведінки. Правила мовленнєвої поведінки позв’язані з «мовленнєвим етикетом традиціями, національно специфічними і соціально закріпленими стереотипами спілкування, що дозволяють вибрати «ти» або «ви» форми спілкування, доречні у відповідній (офіційний чи неофіційний) ситуації, привітання і прощання, вибачення, поздоровлення, побажання і вдячності, ввічливості, доброзичливого ставлення до співрозмовника тощо.
Під час мовної комунікації вибір найбільш доцільного й доречного мовленнєвого стереотипу визначається соціальним статусом учасників спілкування (мовця та співрозмовника), їхніми віковими, особливостями, статтю, національністю, релігійними уподобаннями, особистісними взаєминами й іншими непередбаченими чинниками. Мовленнєвий етикет виявляється в усіх ситуаціях спілкування на різних рівнях.
Н. Сивак окремо виділяє «ритуальне мовлення» і зазначає, що «ритуал» – це вид обряду, форма складної поведінки, що історично склалася, злагоджена система дій (також і мовленнєвих) [2, с. 50]. До ритуального мовлення вчена відносить такі словесні формули: вітання, побажання, прощання, вибачення, подяки та ін.
Виділити такі різновиди мовленнєвого етикету:
1) звертання і привертання уваги;
2) привітання;
3) знайомство;
4) запрошення;
5) прохання, порада, пропозиція;
6) згода, відмова на прохання чи запрошення;
7) згода й незгода з думкою співрозмовника;
8) вибачення;
9) скарга;
10) розрада;
11) комплімент;
12) несхвалення, докір;
13) поздоровлення й побажання;
14) вдячність;
15) прощання,
16) благословення,
17) віншування та ін.
Вибір засобів для кожного словесного виду мовленнєвого етикету диктується традиціями, умовами та обставинами спілкування, особистісними якостями співрозмовників. Різновиди мовленнєвого етикету – це фіксоване лексично обмежене коло слів: мовленнєві стандарти, вироблені у процесі багаторазового повторення їх певних конкретних ситуаціях спілкування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ильяш М.И. Основы культуры речи. Киев–Одесса: Вища шк., 1984. 187 с.
2. Сивак Н. Збагачення мовленнєвого етикету школярів засобами парамеографії. Початкова школа. 1997. №4. С.50-51.
3. Словарь иностранных слов. М.: Русский язык, 1983. 608 с.
4. Словарь по этике / Под ред. А.А. Гусейнова и И.С.Кона. М.: Просвещение, 1989. 447 с.
5. Сухомлинський В. Методика виховання колективу. К.: Радянська школа, 1971. 96 с.