Мартинюк Ольга
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Грітченко Т. Я.
Здоров’я дітей та підлітків в будь-якому суспільстві й за будь-яких соціально-економічних і політичних умов є дуже важливою проблемою. Здоров’я значною мірою визначається здоровим способом життя. Найдоступнішим для педагогічної системи є формування у самих школярів прагнення до здорового способу життя, в основі якого лежать ціннісні орієнтації на здоровий спосіб життя, які призводять до усвідомленої поведінки, спрямованої на збереження здоров’я.
Схарактеризуємо принципи, на яких ґрунтується процес формування ціннісних орієнтацій на здоровий спосіб життя у молодших школярів.
Принцип гуманістичної спрямованості – це загальна вимога до процесу навчання і виховання; головною цінністю цього процесу є людина, розкриття і розвиток її здібностей. Від педагогів із позицій цього принципу потрібне не стільки формальне вивчення дисципліни, пов’язане зі здоровим способом життя, скільки розвивальна робота з кожним учнем. При цьому чим гармонічнішим буде загальнокультурний, соціально-моральний розвиток особистості, тим вільнішою і більш творчою людина стає у реалізації культурно-гуманістичної функції, отже, у неї буде повніше реалізовуватися соціальний і духовний аспекти власного здоров’я. Тому гуманізація освіти розглядається як фактор гармонійного розвитку особистості. Таким виховання стає у тому випадку, якщо, згідно з Л. Виготським, орієнтоване на «зону найближчого розвитку» [1, с. 57].
Принцип природовідповідності, розкритий у «Великій дидактиці» Я. Коменського [4], в найзагальнішому вигляді означає ставлення до людини як частини природи, опору на її природні сили та створення для її розвитку умов, взятих із природи. Сучасне трактування принципу природовідповідності виходить з того, що виховання повинно ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися із загальними законами розвитку природи й людини, формувати у неї відповідальність за еволюцію ноосфери й за саму себе. У людини необхідно культивувати прагнення до здорового способу життя і вміння виживати в екстремальних умовах. Розвиток людини та її потреб необхідно виводити за межі «Я» і найближчого соціуму, допомагаючи усвідомити глобальні проблеми людства, відчути причетність до природи й суспільства, відчути відповідальність за їх стан і розвиток [7].
Принцип культуровідповідності, як конкретнонаукова методологія пізнання і перетворення педагогічної реальності, має три взаємопов’язаних аспекти дії: аксіологічний (ціннісний), технологічний і особистісно-творчий. Аксіологічний аспект культурологічного принципу обумовлений тим, що кожному виду людської діяльності, як цілеспрямованій, вмотивованій, культурноорганізованій, притаманні свої підстави, оцінки, критерії (цілі, норми, стандарти), способи оцінювання. Цей аспект культурологічного принципу передбачає таку організацію педагогічного процесу, яка забезпечувала б вивчення і формування ціннісних орієнтацій особистістю. Технологічний аспект принципу культуровідповідності пов’язаний з розумінням культури, як специфічного способу людської діяльності. Особистісно-творчий контекст культурологічного принципу обумовлений об’єктивним зв’язком індивіда та культури. У зв’язку з цим освоєння культури слід розуміти як проблему зміни самої людини, її становлення як творчої особистості [2].
Принцип виховання з опорою на позитивні якості людини заснований на тисячолітньому досвіді, на знанні психології людини, на педагогічній практиці й безпосередньо пов’язаний зі здоров’язбережувальною діяльністю, оскільки треба виходити з того, що люди хочуть бути хорошими, жити у злагоді з собою й оточенням. Вихователі, які працюють з опорою на цей принцип, проєктують в майбутньому хорошу поведінку, впевненість в успішному досягненні високих результатів, довіряють вихованцям, підбадьорюють їх при невдачах. Опора на позитивне, на думку М. Опари, має ще один аспект, який можна визначити як створення позитивного виховного фону: сюди відноситься і життєдіяльність вихованців, і стиль виховних відносин, і висока організація праці й відпочинку, і дрібниці інтер’єру. Все це сприяє бадьорому, впевненому руху вперед, де відчувається злагодженість дій і дбайливе ставлення одне до одного і не може не позитивно впливати на всі аспекти здоров’я [5]. Виявляючи в учня позитивне і спираючись на нього, роблячи ставку на довіру, педагог ніби передбачає процес становлення особистості.
Принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей. Наукою вивчені особливості діяльності, психічних процесів, поведінки людей на різних вікових етапах. Вікові особливості дітей зобов’язують вчителя правильно вибирати характер спілкування, допомоги, методи виховання дітей різного віку. Молодший шкільний вік максимально сприятливий для формування моральних і соціальних якостей [3]. Чим менше вік, тим безпосередніше сприйняття, тим більше дитина вірить своєму вихователю, беззастережно підкоряється його авторитету. Тому в молодшому шкільному віці легше виховувати позитивні звички, привчати вихованців до праці, дисципліни, поведінки у суспільстві, до турботи про своє здоров’я.
Принцип виховання у колективі й через колектив припускає оптимальне поєднання колективних, групових та індивідуальних форм організації педагогічного процесу. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Спілкування і відокремлення – джерело соціального багатства особистості. Саме у колективі молодший школяр розвивається повно і проявляє себе найяскравіше. Лише у колективі й з його допомогою розвивається почуття відповідальності, колективізм, товариська взаємодопомога та інші цінні якості. У колективі засвоюються правила спілкування, поведінки, виробляються організаторські навички, навички керівництва і підпорядкування. Колектив не поглинає, а розкріпачує особистість, відкриває широкий простір для її всебічного і гармонійного розвитку [6, с. 25]. Таким чином, цей принцип також безпосередньо пов’язаний і не суперечить формуванню у школярів соціального і психологічного аспектів здоров’я.
Принцип виховання в діяльності з опорою на активність передбачає формування ціннісних орієнтацій на основі включення дітей у різні види діяльності: навчально-пізнавальні, ігрові, суспільно-трудові, художньо-естетичні, спортивно-оздоровчі. При цьому головна умова виховання – активна свідома діяльність учнів – такий їхній стан, коли вони залучені у діяльність внутрішньо, психологічно, морально. Це означає, що діяльність для них має сенс, особисте значення, хоча це і не завжди усвідомлюється. Активність проявляється в інтересі, у відповідальності, у позитивних емоціях і багато в чому іншому. Така поведінка говорить про внутрішню роботу: про формування і розвиток потреб, спрямованості, установок, схильностей, емоцій, волі, звичок, характеру – всього того, що складає особистість. Таким чином, виховна діяльність тоді ефективна, коли заснована на внутрішній роботі і, своєю чергою, викликає, стимулює цей особистісний ріст.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Выготский Л. C. Педагогическая психология. под ред. В. В. Давыдова. Москва : Педагогика, 1991. 536 с.
2. Вoлкoва Н. П. Педагoгiка : навч. пoсiб. Київ : Академвидав, 2009. 616 с.
3. Гонина О. Психология младшего школьного возраста : учебное пособие. Москва : ФЛИНТА : Наука, 2016. 272 с.
4. Коменский Я. А. Великая дидактика. Москва : Изд. дом Ш. Амонашвили, 1996. 224 с
5. Опара М. Н. Здоров’язбережувальнітехнології: шляхи до гармонійного розвитку особистості. http://dspace.pdaa.edu.ua:pdf. (дата звернення: 18.05.2021).
6. Сухомлинська О. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи. Шлях освіти. 1996. № 1. С. 24–27.
7. Філософія освіти : Навчальний посібник / За заг. ред. В. Андрущенка, І. Передборської. Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. 329 с.