Кас’яненко Анастасія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент
Торчинська Т. А.
Проблема розвитку самостійності учнів у дидактиці є традиційною. Вона привертала увагу багатьох видатних педагогів минулого.
Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без безпосередньої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність є якістю процесу пізнання, що формує риси особистості учня і передбачає своєрідну форму організації уміння.
Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності, як стверджують В. Буряк, І. Малкін, П. Підкасістий, Б. Єсипов, включає в себе такі сторони:
• ставлення вчителя до проявів самостійності учня;
• уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;
• уміння виділяти головне та другорядне;
• оцінка учнем труднощів у вивченні матеріалу;
• наявність або відсутність інтересу до матеріалу, який вивчається;
• самостійне застосування засвоєних знань;
• оцінка учнем своєї роботи та її результатів [2].
Таким чином, формування самостійності учня передбачає активну взаємодію вчителя і учня. Навички та вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес. Велике значення має висока майстерність учителя, його керівництво активною, пізнавальною діяльністю учня; логіка педагогічного процесу; створення проблемної ситуації на уроці; правильна та раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів, підведення підсумків виконання та об’єктивна оцінка роботи.
Для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною потрібно дотримуватись певних умов:
• чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;
• характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;
• завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;
• повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь);
• повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання;
• важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;
• повинен існувати взаємозв’язок класної та домашньої самостійної роботи [5].
Проблема самостійної діяльності учнів і засобів організації в структурі уроку має свою багату історію, свої традиції в реалізації її основних положень в практиці роботи школи.
Формуванню самостійності сприяє поступове збільшення обсягу самостійних робіт на уроках, урізноманітнення завдань, запровадження творчих робіт, поєднання їх з роботами тренувального характеру. Неодмінною умовою успіху є чітка постановка запитань, завдань перед учнями.
Самостійна робота активізує діяльність вихованців, посилює у них інтерес до певного матеріалу, розвиває ініціативу та привчає застосовувати набуті знання в пізнанні нових фактів і в практичній діяльності.
В сучасних умовах організації навчальної діяльності школярів увага вчителів спрямована на всебічний розвиток пізнавальної активності учнів, прищеплення їм інтересу до навчання, формування навичок самоосвіти. У розпорядженні вчителя для цього є багато методів, і серед них особливу роль відіграє метод, який дістав назву «самостійна робота учнів».
Проблема самостійної роботи учнів у процесі навчання є однією з найбільш актуальних. Вирішення її в практиці шкіл вимагає особливої уваги, оскільки в повсякденній діяльності учителя найбільше недоліків зустрічається саме в організації та проведенні самостійної роботи учнів. У дослідження Б. Єсипова, М. Данилова, В. Онишука, П. Підкасистого та інших науковців відзначається, що причини цього такі:
а) формування умінь і навичок самостійної роботи є одним з найскладніших видів діяльності педагога, що вимагає ретельної підготовки учителя і учнів;
б) відсутність певної системи в діяльності учителя з прищеплення учням умінь і навичок самостійної роботи;
в) у шкільному навчально-виховному процесі спостерігається неправильне співвідношення репродуктивних і творчих самостійних робіт [4].
Вчені-педагоги одностайні в тому, що структура уроку не може бути аморфною, невизначеною, що вона повинна відображати закономірності та логіку процесу навчання як явища дійсності, закономірності і логіку процесу засвоєння нових знань як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, що відображає логіку пізнавальної діяльності людини; види діяльності учителя і учнів як зовнішні форми вияву сутності педагогічного процесу.
Розвиток самостійності учнів - це мета діяльності як вчителів так і учнів, тому вчитель повинен створити умови для спонукання учня до самостійної роботи, такий режим самостійної діяльності, який би дав змогу реалізувати головну мету – розвиток особистості учня, її творчого потенціалу. Найбільшу актуальність набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень працював би на повну силу своїх можливостей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Базарницька І. Самостійність учнів на уроках української мови як засіб особистісного зростання// Початкова школа. – 2007. - № 4. – С. 18 – 22.
2. Буряк В. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра // Рідна школа. – 2001. – № 9. – С. 49 – 51.
3. П. Підкасистий. Формування загальнонавчальних умінь і навичок шляхом використання самостійної роботи молодших школярів// Початкова школа. – 2002. – № 5. – С. 56-61.
4. Трубачова С. Методи самостійного здобування знань у школах нового типу // Шлях освіти. –2009. – № 1. – С. 30 – 33.