Ісаєнко Аліна
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кравчук О. В.
Актуальність дослідження. Провідними напрямами поступу, які, визначаючи загальносвітові тенденції розвитку освіти ХХІ ст., забезпечать подальший прогрес сучасної цивілізації, є гуманізація і гуманітаризація освіти, формування єдиного освітнього простору в Європі, перехід до інноваційного навчання і безперервної освіти. Ставши новітніми орієнтирами освітньої політики України, ці тенденції спричинили комплекс вимог до професійних і особистісних якостей педагога та обумовили необхідність переорієнтації педагогічної освіти на виховання фахівця нової генерації.
Особливої актуальності сьогодні набуває питання формування готовності майбутнього вчителя (у тому числі й учителя початкової школи) до реалізації ідей особистісно орієнтованої освіти. Предметом наукових досліджень Ю. Богданової, Л. Кондрашової, С. Манукової, Р. Ню, О. Проскури, Г. Штельмах та ін. стали питання формування готовності майбутніх учителів до певних видів педагогічної діяльності. Вагомими у дослідженні теоретико-методологічних і технологічних основ професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів є результати наукових пошуків Ш. Амонашвілі, Н. Бібік, В. Давидова, Л. Занкова, О. Савченко, В. Сухомлинського, Л. Хомич та ін.
Сучасні наукові підходи до висвітлення окремих аспектів проблеми підготовки майбутніх учителів до особистісно орієнтованої освіти учнів знайшли відображення в працях українських (І. Бех, І. Зязюн, О. Пєхота, та ін.) і зарубіжних (Р. Барт, С. Дженсенсон, В. Сєріков, І. Якиманська та ін.) учених.
Проте, незважаючи на інтенсифікацію досліджень у галузі підготовки освітянських кадрів та впровадження ідей гуманістичної освітньої парадигми в практику роботи загальноосвітньої школи, питання формування готовності майбутніх учителів початкових класів до особистісно орієнтованого навчання молодших школярів ще не стали предметом спеціального вивчення науковців.
Існує реальна суперечність: є законодавча та наукова готовність інноваційно розв`язувати проблеми початкової освіти, але процес її реформування гальмується через недостатню підготовку освітян до роботи в початковій школі, що зазнає модернізаційних перетворень на засадах особистісно орієнтованої педагогіки. Розв`язання цієї суперечності розглядається науковцями як передумова успішності розбудови сучасної системи початкової освіти в Україні на гуманістичних і демократичних засадах.
Однією з найважливіших передумов модернізації національної системи загальної середньої освіти України на засадах гуманістичної педагогіки є трансформація підходів до професійної підготовки вчителя, спрямована на формування готовності майбутніх освітян до фахової діяльності в особистісно орієнтованому загальноосвітньому навчальному закладі.
На наш погляд, підхід К. Дурай-Новакової є цілком слушним, оскільки дозволяє дослідити готовність у всіх її виявах. Водночас, зважаючи на завдання нашої роботи, ми будемо трактувати досліджуване поняття з позицій двох останніх контекстів, розглядаючи готовність як інтегративну якість особистості, здатної до успішної професійної діяльності, що формується в результаті спеціальної підготовки.
Готовність вчителя до професійної діяльності стала предметом спеціальних досліджень учених, починаючи з 70-х років ХХ ст. Ретроспективний аналіз процесів становлення та розвитку теорії розв’язання досліджуваної проблеми дозволив виявити суттєві розбіжності у підходах до визначення її ключового поняття – категорії «готовність до педагогічної діяльності».
Так, у працях деяких науковців готовність до педагогічної діяльності пов’язується з категорією «освіченість» і визначається як один із її аспектів (С. Багаутдинова та ін.); трактується як новоутворення майбутнього педагога, що є фундаментом його професійної компетентності (В. Адольф, Ю. Сенько та ін.); розглядається як основа педагогічної майстерності (В. Щербина та ін.). Зокрема, на думку В. Адольфа, між поняттями «готовність учителя до професійної діяльності» та «професійна компетентність учителя» існує органічний взаємозв’язок, оскільки вони мають ряд спільних елементів. Так, професійні знання і вміння є як стрижнем готовності, так і органічними складовими професійної компетентності вчителя. При цьому науковець вважає, що готовність вчителя до педагогічної діяльності ґрунтується на його професійній компетентності, що виявляється у сформованості спеціальних знань, умінь і навичок.
На нашу думку, трактування поняття «готовність до педагогічної діяльності» як особливого психофізіологічного стану, що є передумовою її успішного здійснення, не є вичерпним, оскільки звуження цього складного соціально-педагогічного феномена до меж стану не дозволяє розкрити його сутність як інтегративної якості особистості педагога та як мети і результату професійної підготовки майбутніх освітян.
Отже, маємо розглядати поняття «готовність вчителя початкових класів до професійної діяльності» та поняття «професійна підготовка майбутнього вчителя початкових класів» як взаємопов’язані та взаємозалежні, що збагачують та уточнюють один одне: готовність виступає як мета і результат процесу професійної підготовки майбутнього фахівця, а остання – як необхідна умова формування його готовності.