Ільченко Катерина
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Комар О. А.
Сучасна школа спрямовує свою навчально-виховну діяльність на формування національно свідомої мовної особистості, спроможної реалізувати себе в різноманітних сферах і галузях суспільної діяльності, що тісно пов’язане із засвоєнням стилістики української мови, багатства рідної мови, розвитком уміння користуватися ним у різних ситуаціях спілкування. Ознайомлення молодших школярів на уроках рідної (української) мови з елементарними ознаками функціональних стилів, виражально-зображувальними засобами мови, закономірностями їх уживання в текстах різних стилів, типів і жанрів мовлення є одним із актуальних завдань у системі початкової мовної освіти.
У науковому просторі питання сутності понять «уміння» і «навички», взаємозв’язок між цими поняттями вчені розглядаються в психологічному, психолінгвістичному, методичному аспектах.
Психологи П. Гальперін, Д. Ельконін, В. Крутецький, С. Рубінштейн у ланцюгу етапів будь-якої діяльності первинним елементом називають уміння, вторинним – навички. На думку вчених, уміння – це здатність використовувати знання, засвоєний спосіб виконання дії, а навички – частково автоматизовані компоненти (операції) свідомої дії людини, що виробляються у процесі багаторазового її повторення. Б. Волков, Г. Костюк розуміють уміння через навички, вважаючи, що вміння – «це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати певну діяльність».
У психолінгвістиці навчання подано таку послідовність формування в учнів мовленнєвих умінь і навичок:
знання – первинні вміння (елементарні дії) – навички (дії, що виконуються автоматично) – вторинні вміння (комплексні мовленнєві дії, в основі яких є навички.
Учені-психолінгвісти розрізняють уміння й навички за рівнями сформованості відповідних дій. Такий підхід дає змогу зробити висновок, що важливою умовою ефективного формування стилістичних умінь у молодших школярів є забезпечення поетапності в навчальній діяльності: від елементарних знань зі стилістики до формування первинних умінь, переведення їх у навичку і на їх основі застосування автоматизованих умінь у власній мовленнєвій діяльності під час продукування висловлювань різних стилів, типів і жанрів мовлення.
Стилістичні вміння – особлива групу мовленнєвих умінь. Стилістичні вміння – це «інтелектуальні дії, в основу яких покладено аналіз умов і шляхів вибору тих чи інших мовних засобів залежно від призначення та цілей комунікації» [3]. До первинних (простих) стилістичних умінь відносять ті, які формуються паралельно з вивченням основних розділів програми, сприяють розвитку в учнів стилістичної зіркості: вміння помічати й визначати стилістичні засоби, співвідносити їх зі сферою вживання, обґрунтовувати доцільність використання; розрізняти, аналізувати, редагувати тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення; до вторинних (складних) стилістичних умінь – створювати власні висловлювання певного типу і стилю мовлення.
Формування стилістичних умінь завжди пов’язане із мотивованим, свідомим і цілеспрямованим оволодінням прийомами та способами дій. Для з’ясування специфіки процесу формування в молодших школярів стилістичних умінь важливо враховувати психологічну структуру мовленнєвої діяльності, яку досліджували Л. Виготський, П. Гальперін, О. Леонтьєв та ін. На думку вчених, будь-яке висловлювання формується у складному процесі, що починається із загального замислу, проходить стадію внутрішнього мовлення (або згорнутої схеми речення) і реалізується у розгорнутому мовленнєвому висловлюванні. Дійшовши до адресата, це висловлювання здійснює зворотній шлях, що починається зі сприймання повідомлення, далі декодування, загальної смислової схеми, розуміння повідомлення.
О. О. Леонтьєв виділяє операційні фази створення мовленнєвого висловлювання: орієнтування в ситуації спілкування, планування змісту висловлювання, реалізація задуму в зовнішньому мовленні, контроль результатів. Їх урахування дає змогу нам виокремити вміння, необхідні для побудови текстів різних типів і стилів. Вони в проєкції на структуру мовленнєвої діяльності охоплюють систему таких основних стилістичних умінь: 1) уміння швидко і правильно проаналізувати екстралінгвістичні ознаки, що обумовлюють вибір стилю (мета, адресат, сфера вживання тощо), обрати тип і стиль висловлювання; 2) уміння правильно спланувати зміст мовлення; продумати, які мовностилістичні засоби необхідно дібрати для вираження думки; 3) уміння побудувати текст певного стилю в усній чи письмовій формі, дібрати та вжити необхідні мовностилістичні засоби; обрати найдоцільніші з синонімічного ряду, обґрунтувати свій вибір; 4) уміння знайти та виправити стилістичні помилки і недоліки (проаналізувати, відредагувати, удосконалити висловлювання) [3].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Волков Б. Психология младшего школьника : учеб. пособ. М., 2002. 128 с.
2. Психологія : підруч. для пед. вузів / за ред. Г. С. Костюка. - 3-тє вид., доповн. - К. : Рад. школа, 1968. - 572 с.
3. Теория речевой деятельности : (Проблемы психолингвистики) / отв. ред. А. А. Леонтьев. М. : Наука, 1968. 272 с.